От Луки святое благовествование 15
1 Бяху же приближающеся к Нему вси мытарие и грешницы, послушати Его.
Наближа́лись до Нього всі ми́тники й грі́шники, щоб послу́хати Його.
2 И роптаху фарисее и книжницы, глаголюще, яко Сей грешники приемлет и с ними яст.
Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: „Приймає Він грішників та з ними їсть“.
3 Рече же к ним притчу сию, глаголя:
А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:
4 кий человек от вас имый сто овец, и погубль едину от них, не оставит ли девятидесяти и девяти в пустыни и идет вслед погибшия, дондеже обрящет ю?
„Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти́ й дев'яти́, та й не пі́де шукати загинулої, аж поки не зна́йде її?
5 И обрет возлагает на раме свои радуяся:
А знайшовши, кладе на раме́на свої та радіє.
6 и пришед в дом, созывает други и соседы, глаголя им: радуйтеся со мною, яко обретох овцу мою погибшую.
І, прийшовши додому, скликає він дру́зів і сусідів, та й каже до них: „Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загу́блену“.
7 Глаголю вам, яко тако радость будет на небеси о единем грешнице кающемся, нежели о девятидесятих и девяти праведник, иже не требуют покаяния.
Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одно́го грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х праведників, що не потребу́ють покая́ння!...
8 Или кая жена имущи десять драхм, аще погубит драхму едину, не вжигает ли светилника, и пометет храмину, и ищет прилежно, дондеже обрящет?
Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не зна́йде?
9 И обретши созывает другини и соседы, глаголющи: радуйтеся со мною, яко обретох драхму погибшую.
А знайшовши, кличе при́ятельок та сусідок та каже: „Радійте зо мною, бо знайшла я загу́блену дра́хму!“
10 Тако, глаголю вам, радость бывает пред Ангелы Божиими о единем грешнице кающемся.
Так само, кажу вам, радість буває в Божих анголі́в за одного грішника, який кається“.
11 Рече же: человек некий име два сына:
І Він оповів: „У чоловіка одно́го було́ два сини.
12 и рече юнейший ею отцу: отче, даждь ми достойную часть имения. И раздели има имение.
І молодший із них сказав ба́тькові: „Дай мені, батьку, належну частину маєтку!“І той поділив поміж ними маєток.
13 И не по мнозех днех собрав все мний сын, отиде на страну далече, и ту расточи имение свое, живый блудно.
А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого кра́ю, і розтратив маєток свій там, живучи́ марнотра́тно.
14 Изжившу же ему все, бысть глад крепок на стране той, и той начат лишатися:
А як він усе прожив, настав голод великий у тім кра́ї, — і він став бідува́ти.
15 и шед прилепися единому от житель тоя страны: и посла его на села своя пасти свиния:
І пішов він тоді і пристав до одно́го з мешка́нців тієї землі, а той вислав його на поля́ свої па́сти свине́й.
16 и желаше насытити чрево свое от рожец, яже ядяху свиния: и никтоже даяше ему.
I бажав він напо́внити шлунка свого хоч стручка́ми, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому́.
17 В себе же пришед, рече: колико наемником отца моего избывают хлебы, аз же гладом гиблю?
Тоді він спам'ята́вся й сказав: „Скільки в батька мого наймиті́в мають хліба аж на́дмір, а я отут з голоду гину!
18 Востав иду ко отцу моему, и реку ему: отче, согреших на небо и пред тобою,
Устану, і піду́ я до батька свого, та й скажу йому: „Прогрішився я, отче, против неба та су́проти тебе.
19 и уже несмь достоин нарещися сын твой: сотвори мя яко единаго от наемник твоих.
Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одно́го з своїх наймитів“.
20 И востав иде ко отцу своему. Еще же ему далече сущу, узре его отец его, и мил ему бысть, и тек нападе на выю его, и облобыза его.
І, вставши, пішов він до ба́тька свого́. А коли він далеко ще був, його ба́тько вгледів його, — і перепо́внився жа́лем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!
21 Рече же ему сын: отче, согреших на небо и пред тобою, и уже несмь достоин нарещися сын твой.
І озвався до нього той син: „Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм“.
22 Рече же отец к рабом своим: изнесите одежду первую и облецыте его, и дадите перстень на руку его и сапоги на нозе:
А батько рабам своїм каже: „Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягні́ть, і персня подайте на руку йому, а санда́лі на но́ги.
23 и приведше телец упитанный заколите, и ядше веселимся:
Приведіть теля відгодо́ване та заколіть, — будемо їсти й радіти,
24 яко сын мой сей мертв бе, и оживе: и изгибл бе, и обретеся. И начаша веселитися.
бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“І почали веселитись вони.
25 Бе же сын его старей на селе: и яко грядый приближися к дому, слыша пение и лики:
А син ста́рший його був на полі. І коли він ішов й наближа́вся до дому, почув музи́ки та танці.
26 и призвав единаго от отрок, вопрошаше: что (убо) сия суть?
І покли́кав одно́го зо слуг, та й спитав: „Що це таке?“
27 Он же рече ему, яко брат твой прииде: и закла отец твой телца упитанна, яко здрава его прият.
А той каже йому: „То вернувся твій брат, і твій ба́тько звелів заколоти теля відгодо́ване, — бож здоровим його він прийняв“.
28 Разгневася же, и не хотяше внити. Отец же его изшед моляше его.
І розгнівався той, — і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.
29 Он же отвещав рече отцу: се, толико лет работаю тебе и николиже заповеди твоя преступих, и мне николиже дал еси козляте, да со други своими возвеселился бых:
А той відповів і до батька сказав: „Ото, стільки ро́ків служу́ я тобі, і ніко́ли нака́зу твого не пору́шив, — ти ж ніко́ли мені й козеняти не дав, щоб із при́ятелями своїми поті́шився я.
30 егда же сын твой сей, изядый твое имение с любодейцами, прииде, заклал еси ему телца питомаго.
Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудни́цями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодо́ване“.
31 Он же рече ему: чадо, ты всегда со мною еси, и вся моя твоя суть:
І сказав він йому: „Ти за́вжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє!
32 возвеселитижеся и возрадовати подобаше, яко брат твой сей мертв бе, и оживе: и изгибл бе, и обретеся.
Веселитись та тішитись треба було́, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!“
