От Луки святое благовествование 15
1 Бяху же приближающеся к Нему вси мытарие и грешницы, послушати Его.
Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.
2 И роптаху фарисее и книжницы, глаголюще, яко Сей грешники приемлет и с ними яст.
І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Шо сей грішників приймав і їсть із ними.
3 Рече же к ним притчу сию, глаголя:
Сказав же до них приповість сю, глаголючи:
4 кий человек от вас имый сто овец, и погубль едину от них, не оставит ли девятидесяти и девяти в пустыни и идет вслед погибшия, дондеже обрящет ю?
Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?
5 И обрет возлагает на раме свои радуяся:
А знайшовши положить на плечї собі, радїючи.
6 и пришед в дом, созывает други и соседы, глаголя им: радуйтеся со мною, яко обретох овцу мою погибшую.
І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.
7 Глаголю вам, яко тако радость будет на небеси о единем грешнице кающемся, нежели о девятидесятих и девяти праведник, иже не требуют покаяния.
Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше ніж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.
8 Или кая жена имущи десять драхм, аще погубит драхму едину, не вжигает ли светилника, и пометет храмину, и ищет прилежно, дондеже обрящет?
Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?
9 И обретши созывает другини и соседы, глаголющи: радуйтеся со мною, яко обретох драхму погибшую.
А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.
10 Тако, глаголю вам, радость бывает пред Ангелы Божиими о единем грешнице кающемся.
Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.
11 Рече же: человек некий име два сына:
Рече ж: Один чоловік мав два сини,
12 и рече юнейший ею отцу: отче, даждь ми достойную часть имения. И раздели има имение.
і сказав молодший з них батькові: Отче, дай мені частину маєтку, що впадав мені. І розділив їм прожиток.
13 И не по мнозех днех собрав все мний сын, отиде на страну далече, и ту расточи имение свое, живый блудно.
І не по многих днях, зібравши все молодший син, від'їхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.
14 Изжившу же ему все, бысть глад крепок на стране той, и той начат лишатися:
Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землі тій; і почав він терпіти недостаток.
15 и шед прилепися единому от житель тоя страны: и посла его на села своя пасти свиния:
І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свині.
16 и желаше насытити чрево свое от рожец, яже ядяху свиния: и никтоже даяше ему.
І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й ніхто не давав йому.
17 В себе же пришед, рече: колико наемником отца моего избывают хлебы, аз же гладом гиблю?
Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.
18 Востав иду ко отцу моему, и реку ему: отче, согреших на небо и пред тобою,
Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небо й перед тобою,
19 и уже несмь достоин нарещися сын твой: сотвори мя яко единаго от наемник твоих.
і вже недостоен зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.
20 И востав иде ко отцу своему. Еще же ему далече сущу, узре его отец его, и мил ему бысть, и тек нападе на выю его, и облобыза его.
І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцілував його.
21 Рече же ему сын: отче, согреших на небо и пред тобою, и уже несмь достоин нарещися сын твой.
Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.
22 Рече же отец к рабом своим: изнесите одежду первую и облецыте его, и дадите перстень на руку его и сапоги на нозе:
Каже ж батько до слуг своїх: принесіть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;
23 и приведше телец упитанный заколите, и ядше веселимся:
і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:
24 яко сын мой сей мертв бе, и оживе: и изгибл бе, и обретеся. И начаша веселитися.
бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.
25 Бе же сын его старей на селе: и яко грядый приближися к дому, слыша пение и лики:
Був же син його старший на полі, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.
26 и призвав единаго от отрок, вопрошаше: что (убо) сия суть?
І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.
27 Он же рече ему, яко брат твой прииде: и закла отец твой телца упитанна, яко здрава его прият.
Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.
28 Разгневася же, и не хотяше внити. Отец же его изшед моляше его.
Розсердив ся ж і не схотів увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його.
29 Он же отвещав рече отцу: се, толико лет работаю тебе и николиже заповеди твоя преступих, и мне николиже дал еси козляте, да со други своими возвеселился бых:
Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки літ служу тобі, й нїколи заповіді твоєї не переступив, та, й ніколи мені не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;
30 егда же сын твой сей, изядый твое имение с любодейцами, прииде, заклал еси ему телца питомаго.
як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.
31 Он же рече ему: чадо, ты всегда со мною еси, и вся моя твоя суть:
Він же рече йому: Дитино, ти: все зо мною єси, і все, що моє, твоє;
32 возвеселитижеся и возрадовати подобаше, яко брат твой сей мертв бе, и оживе: и изгибл бе, и обретеся.
веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.
