Книга Ездры 3
1 Пришедшу же месяцу седмому, и бяху сынове Израилевы во градех своих, и собрашася людие аки человек един во Иерусалим.
А коли настав сьо́мий місяць, і Ізраїлеві сини були по містах, то зібрався наро́д, як один чоловік, до Єрусалиму.
2 И воста Иисус сын Иоседеков и братия его священницы, и Зоровавель сын Салафиилев и братия его, и создаша олтарь Богу Израилеву, да принесут на нем всесожжения, якоже писано есть в законе Моисеа человека Божия.
І встав Ісус, син Йоцадаків, та брати його священики, і Зоровавель, син Шеалтіїлів, та брати його, і збудува́ли же́ртівника Бога Ізраїля, щоб прино́сити на ньому цілопа́лення, як написано в Зако́ні Мойсея, Божого чоловіка.
3 И уготоваша олтарь на основании его, понеже страх бе на них от людий земных, и вознесоша на том всесожжение Господеви утро и в вечер:
І поставили міцно же́ртівника на його основі, бо були вони в страху́ від наро́дів краї́в, і прино́сили на ньо́му цілопа́лення для Господа, цілопа́лення на ра́нок та на вечір.
4 и сотвориша праздник кущей, якоже писано, и всесожжения на всяк день числом по повелению, дело дне в день свой:
І справили свято Ку́чок, як написано, і щоденні цілопа́лення в кількості за постановою щодо жертов на кожен день,
5 и посем всесожжения непрестанная и в новомесячия и во вся праздники Господеви освященныя, и о всяцем добровольно приносящем со усердием Господеви.
а по то́му — цілопа́лення стале, і на молодики́, і на всі присвячені Господе́ві свята, і для кожного, хто жертвує добровільну жертву для Господа.
6 От перваго дне месяца седмаго начаша возносити всесожжения Господеви, дом же Господень не бе еще основан.
Від першого дня сьомого місяця зачали́ прино́сити цілопа́лення для Господа. А під Господній храм не були ще покладені основи.
7 И вдаша пенязи каменосечцем и древоделем, пищу же и питие и елей Сидоняном и Тиряном, да принесут древа кедрова от Ливана к морю Иоппийскому, якоже соизволи Кир царь Персский о них.
І дали́ срібла каменяра́м та те́слям, і їжі, і питва́ та оливи, сидонянам та тирянам, щоб достача́ли ке́дрові дере́ва з Ливану до Яфського моря за до́зволом їм Кіра, царя перського.
8 И в лето второе, внегда приити им к дому Божию во Иерусалим, месяца втораго нача Зоровавель сын Салафиилев и Иисус сын Иоседеков, и прочии от братии их священницы и левити, и вси, иже приидоша от пленения во Иерусалим, и поставиша левитов от двадесяти лет и вышше над творящими дела во храме Господни.
А другого року по своєму прихо́ді до Божого дому до Єрусалиму, дру́гого місяця, почали́ робити Зоровавель, син Шеалтіїлів, і Ісус, син Йоцадаків, і решта їхніх братів, священики та Левити, і всі, хто поприхо́див з неволі в Єрусалим, а Левитів від віку двадцяти років і вище поставили керува́ти над працею Господнього дому.
9 И ста Иисус и сынове его и братия его, Кадоил и сынове его, сынове Иудины, якоже муж един да единодушно настоят над творящими дела в дому Божии, сынове Инададовы, сынове их и братия их левити.
І став Ісус, сини його та брати його, Кадміїл та сини його, сини Юдині, як один чоловік, на до́гляд над робітника́ми праці в Божому домі, сини Хенададові, сини їх та їхні брати, Левити.
10 И основаша созидающе дом Господень: и сташа священницы во украшении своем со трубами, и левити сынове Асафовы, в кимвалех да хвалят Господа, по уставу Давида царя Израилева:
А коли клали осно́ву Господнього храму, то поставили облаче́нних священиків із су́рмами, а Левитів, Асафових синів, із цимба́лами, щоб сла́вити Господа за уставом Давида, Ізраїлевого царя.
11 и вопияху в песнех и исповедании Господеви, яко благ, яко в век милость Его над Израилем: и вси людие возглашаху гласом великим хваление Господу при основании дому Господня.
І відповіли вони хвало́ю та подякою Господе́ві, — „Добрий бо Він, бо навіки Його милосердя“на Ізраїля. А ввесь народ викли́кував гучни́м по́кликом, сла́влячи Господа за основу Господнього дому!
12 И мнози от священников и левит, и князи отечеств и старейшины, иже видеша дом преждний на основании своем, и сей дом пред очесы своими, плакаху гласом велиим: и народ возглашающь, в веселии возвышаху:
А багато-хто зо священиків і Левитів та з голів ба́тьківських родів, старші, що бачили перший храм, при заснува́нні його, того храму, своїми очи́ма, плакали ре́вним голосом, а багато-хто покли́кували підне́сеним голосом у радості.
13 и не можаху людие познати гласа восклицания веселящихся от гласов плача народнаго, понеже людие восклицаху гласом великим, и глас велик слышашеся издалеча.
І не міг наро́д розпізнати голосу по́клику радости від голосу плачу́ народу, бо наро́д сильно викли́кував, а голос був чутий аж далеко.
