Книга Екклезиаста 5

1 Сохрани ногу твою, егда аще идеши в дом Божий, и близ (буди) еже слушати: паче даяния безумных жертва твоя, понеже не ведят, яко творят зло.

Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, — це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічо́го вони, окрім чи́нення зла!

2 Не скор буди усты твоими, и сердце твое да не ускоряет износити слово пред лицем Божиим, яко Бог на небеси горе, ты же на земли долу: сего ради да будут словеса твоя мала:

Не квапся своїми уста́ми, і серце твоє нехай не поспішає казати слова́ перед Божим лицем, — Бог бо на небі, а ти на землі, тому́ то нехай нечисле́нними будуть слова́ твої!

3 яко приходит соние во множестве попечения, тако и глас безумнаго во множестве словес.

Бо як сон наступає через велику роботу, так багато слів має і голос безглу́здого.

4 Аще обещаеши обет Богу, не умедли отдати его, яко несть хотения в безумных: ты убо, елика аще обещаеши, отдаждь.

Коли зробиш обі́тницю Богові, то не зволікай її виповнити, бо в Нього нема уподо́бання до нерозумних, а що́ ти обі́туєш, спо́вни!

5 Благо тебе еже не обещаватися, нежели обещавшуся тебе, не отдати.

Краще не дати обі́ту, ніж дати обіт — і не спо́внити!

6 Не даждь устнам твоим еже во грех ввести плоть твою, и да не речеши пред лицем Божиим, яко неведение есть: да не прогневается Бог о гласе твоем и растлит творения рук твоих:

Не давай своїм у́стам впроваджувати своє тіло у гріх, і не говори перед Анголом Божим: „Це помилка!“Пощо Бог буде гні́ватися на твій голос, і діла́ твоїх рук буде нищити?

7 яко во множестве соний и суетствия, (тако) и словеса многа, темже Бога бойся.

Бо марно́та в числе́нності снів, як і в мно́гості слів, але ти бійся Бога!

8 Аще обиду нищаго и расхищение суда и правды увидиши во стране, не дивися о вещи: яко высокий над высоким надзиратель, и высоцыи над ними,

Якщо ти побачиш у кра́ї якому ути́скування бідаря́ та пору́шення права та правди, не дивуйся тій речі, бо високий пильнує згори́ над високим, а над ними Всевишній.

9 и изюбилие земли над всем есть царь села возделанна.

І пожи́ток землі є для всіх, бо поле й сам цар обробляє.

10 Любяй сребро не насытится сребра: и кто насладится во множестве его плода? И сие суета.

Хто срі́бло кохає, той не наси́титься сріблом, хто ж кохає багатство з прибу́тком, це марно́та також!

11 Во множестве блага умножишася ядущии е: и кое мужество имущему е? Яко начало еже видети очима своима.

Як маєток примно́жується, то мно́жаться й ті, що його поїдають, і яка ко́ристь його власникові, як тільки, щоб бачили очі його?

12 Сон сладок работающему, аще мало или много снесть: а насытившагося богатство не оставляет уснути.

Сон солодкий в трудя́щого, чи багато, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає.

13 Есть недуг, егоже видех под солнцем, богатство хранимо от стяжателя во зло ему:

Є лихо болюче, я бачив під сонцем його: багатство, яке береже́ться його власнико́ві на лихо йому, —

14 и погибнет богатство оно в попечении лукавне: и роди сына, и несть в руце его ничтоже:

і гине багатство таке в нещасли́вім випа́дку, а ро́диться син — і немає нічого у нього в руці:

15 якоже изыде из чрева матере своея наг, возвратится ити, якоже и прииде, и ничтоже возмет от труда своего, да понесет в руце своей.

як він вийшов наги́й із утро́би матері своєї, так відхо́дить ізнов, як прийшов, і нічо́го не винесе він з свого тру́ду, що можна б узяти своєю рукою!

16 И сие зол недуг: якоже бо прииде, тако и отидет, и кая польза ему, яко трудится на ветр?

І це те́ж зло болюче: так само, як він був прийшов, так віді́йде, — і яка йому ко́ристь, що трудився на вітер?

17 Ибо вси дние его во тме и плачи и в ярости мнозе, и в недузе и во гневе.

А до того всі дні свої їв у темно́ті, і багато мав смутку, й хвороби та люті.

18 Се, видех аз благое, еже есть изрядно, еже ясти и пити и видети благостыню во всем труде своем, имже трудился бы под солнцем, в число дний живота своего, яже дал есть ему Бог, яко сие часть его:

Оце, що я бачив, як добре та гарне: щоб їла люди́на й пила, і щоб бачила добре в усьо́му своє́му труді́, що під сонцем ним тру́диться в час нечисле́нних тих днів свого віку, які Бог їй дав, — бо це доля її!

19 ибо всякому человеку, емуже дал есть Бог богатство и имения, и власть даде ему ясти от того и прияти часть свою и возвеселитися о труде своем, сие дар Божий есть:

Також кожна люди́на, що Бог дав їй багатство й маєтки, і вла́ду їй дав спожива́ти із то́го, та брати свою частку та тішитися своїм тру́дом, — то це Божий дару́нок!

20 яко не много памятствовати имать дни живота своего, понеже Бог облагает его попеченьми в веселии сердца его.

Бо вона днів свого життя небагато на пам'яті матиме, — то Бог в її серце шле радість!