Книга Екклезиаста 3
1 Всем время и время всяцей вещи под небесем:
Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
2 время раждати и время умирати, время садити и время исторгати сажденое,
час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
3 время убивати и время целити, время разрушати и время созидати,
час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4 время плакати и время смеятися, время рыдати и время ликовати,
час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
5 время разметати камение и время собирати камение, время обымати и время удалятися от обымания,
час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
6 время искати и время погубляти, время хранити и время отреяти,
час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
7 время раздрати и время сшити, время молчати и время глаголати,
час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8 время любити и время ненавидети, время брани и время мира.
час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
9 Кое изюбилие творящаго, в нихже сам трудится?
Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
10 Видех попечение всяческое, еже даде Бог сыном человеческим, еже пещися в нем.
Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
11 Всяческая, яже сотвори, добра (суть) во время свое, ибо всякий век дал есть в сердце их, яко да не обрящет человек сотворения, еже сотвори Бог от начала и даже до конца.
— усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
12 Уразумех, яко несть благо в них, но токмо еже веселитися и еже творити благо в животе своем:
Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
13 ибо всяк человек, иже яст и пиет и видит благое во всем труде своем, сие даяние Божие есть.
I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
14 Разумех, яко вся, елика сотвори Бог, сия будут во век: к тем несть приложити и от тех несть отяти, и Бог сотвори, да убоятся от лица Его:
Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15 бывшее уже есть, и елика имут быти, уже быша, и Бог взыщет гонимаго.
Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
16 И еще видех под солнцем место суда, тамо нечестивый, и место праведнаго, тамо благочестивый.
І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
17 И рех аз в сердцы моем: праведнаго и нечестиваго судит Бог: яко время всяцей вещи и на всяцем сотворении тамо.
Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
18 Рех аз в сердцы моем о глаголании сынов человеческих, яко разсудит их Бог: и еже показати, яко сии скоти суть:
Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
19 ибо и тем якоже случай сынов человеческих и случай скотский, случай един им: якоже смерть того, тако и смерть сего, и дух един во всех: и что излишше имать человек паче скота? Ничтоже: яко всяческая суета.
бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
20 Вся идут во едино место: вся быша от персти и вся в персть возвращаются.
Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
21 И кто весть дух сынов человеческих, аще той восходит горе? И дух скотский, аще низходит той долу в землю?
Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
22 И видех, яко несть благо, но токмо еже возвеселится человек в творениих своих, яко сия часть его: понеже кто приведет его видети то, еже будет по нем?
І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
