Деяния святых апостолов 25

1 Фист же убо приимь власть, по триех днех взыде во Иерусалим от Кесарии.

А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарі́ї до Єрусалиму.

2 Сказаша же ему архиерее и первии от Иудей на Павла и моляху его,

І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його,

3 просяще благодати нань, яко да послет его во Иерусалим, ков творяще, яко да убиют его на пути.

і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, — вони змову вчинили, щоб смерть заподі́яти йому по дорозі.

4 Фист же повеле Павла стрещи в Кесарии, сам тамо хотя вскоре изыти:

А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незаба́ром туди подає́ться.

5 иже убо сильнии в вас, рече, со мною шедше, аще есть кая неправда в мужи сем, да глаголют нань.

„Отже, — сказав він, — хто спроможен із вас, нехай ті вируша́ють ра́зом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржа́ють його“.

6 Пребыв же у них не множае десяти дний, сниде в Кесарию: на утрие сед на судищи, повеле Павла привести.

І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він поверну́вся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб приве́сти Павла.

7 Приведену же бывшу ему, окрест сташа иже от Иерусалима сшедшии Иудее, многи и тяжки вины приносяще на Павла, ихже не можаху изявити:

Як його ж привели́, то стали навколо юдеї, що поприхо́дили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжки́х винувачень, що їх не могли дове́сти,

8 отвещавающу ему, яко ни на закон Иудейский, ни на церковь, ни на кесаря что согреших.

бо Павло боронився: „Я не провинився ні в чім ані проти Зако́ну юдейського, ані проти храму, ані супроти ке́саря“.

9 Фист же хотя угодное Иудеем сотворити, отвещав Павлови рече: хощеши ли, во Иерусалим возшед, тамо о сих суд прияти от мене?

Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павло́ві на відповідь: „Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це?“

10 Рече же Павел: на судищи кесареве стоя есмь, идеже ми достоит суд прияти: Иудей ни чимже обидех, якоже и ты добре веси:

Та Павло відказав: „Я стою перед судом ке́саревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скри́вдив, як і ти дуже добре те знаєш.

11 аще бо неправдую или достойно смерти сотворих что, не отмещуся умрети: аще ли же ничтоже есть во мне, еже сии на мя клевещут, никтоже мя может тем выдати: кесаря нарицаю.

Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до ке́саря!“

12 Тогда Фист состязався с советники, отвеща: кесаря ли нарекл еси? К кесарю пойдеши.

Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: „Ти відкли́кавсь до ке́саря, — до ке́саря пі́деш!“

13 Днем же минувшым неким, Агриппа царь и Верникиа снидоста в Кесарию целовати Фиста.

Як минуло ж днів кілька, цар Агрі́ппа й Верні́ка приїхали до Кесарії, щоб Феста вітати.

14 И якоже многи дни пребыста ту, Фист сказа царю яже о Павле, глаголя: муж некий есть оставлен от Филикса узник,

А що там багато днів вони пробули́, то Фест ви́клав справу Павлову цареві й промовив: „Є один чоловік — від Фелікса лишений в'язень,

15 о немже, бывшу ми во Иерусалиме, явиша архиерее и старцы Иудейстии, просяще нань суда.

на якого, як в Єрусалимі я був, первосвященики й старші юдейські прине́сли скаргу, домагаючись його о́суду.

16 К нимже отвещах, яко несть обычай Римляном выдати человека коего на погибель, прежде даже оклеветаемый не имать пред лицем клевещущих его и место ответа приимет о своем согрешении.

Я їм відповів, що римля́ни не мають звича́ю люди́ну якусь видавати на згубу, поки пізваний перед собою не матиме обвинувачі́в, і не буде йому дано можности для оборони від закидів.

17 Сшедшымся же им зде, закоснение ни едино сотворь, на утрие сед на судищи, повелех привести мужа.

І як зійшлись вони тут, то я, зволіка́ння не роблячи жодного, сів наступного дня на сидіння судде́ве, і звелів привести́ цього мужа.

18 Окрест же его ставше клеветницы, ни едину вину, яже аз непщевах, нанесоша:

І винувальники стали круг нього, проте́ не вказали вини ані жодної з тих, яких я сподівався.

19 стязания же некая о своей различней вере имяху к нему и о некоем Иисусе умершем, Егоже глаголаше Павел жива быти.

Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він.

20 Недоумеяся же аз о взыскании сих, глаголах, аще хощет ити во Иерусалим и тамо суд прияти о сих.

І я був непевний у цьо́му змага́нні й спитав, чи не хоче піти він до Єрусалиму, і там суд прийняти про це?

21 Павлу же нарекшу блюдену быти ему до разсуждения Августа, повелех блюсти его, дондеже послю его к кесарю.

Через те ж, що Павло заявив, щоб зали́шений був він на ке́сарів ро́зсуд, я звелів сторожити його, аж поки його не відправлю до ке́саря“.

22 Агриппа же к Фисту рече: хотел бых и сам человека сего слышати. Он же рече: утре услышиши его.

А Агріппа промовив до Феста: „Хотів би і я цього му́жа послухати!“„Узавтра — сказав той — почуєш його“.

23 На утрие же пришедшу Агриппе и Верникии со многою гордостию и вшедшым в судебную палату с тысящники и с нарочитыми мужи града, и повелевшу Фисту, приведен бысть Павел.

А назавтра Агрі́ппа й Верні́ка прийшли з превеликою пишно́тою, і на залю судо́ву ввійшли разом з тисяцькими та значнішими му́жами міста. І як Фест наказав, то Павло був приве́дений.

24 И рече Фист: Агриппо царю и вси сущии с нами мужие, видите сего, о немже все множество Иудей стужаху ми во Иерусалиме же и зде, вопиюще, яко не подобает жити ему ктому:

І сказав до них Фест: „О ца́рю Агріппо, та з нами присутні всі му́жі! Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи́, що йому не повинно більш жити.

25 аз же разумев ничтоже достойно смерти сотворша его, и самому же сему нарекшу Севаста, судих послати его:

Я ж дізнавсь, що нічого, ва́ртого смерти, він не вчинив; а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його.

26 о немже известное что писати господину не имам: темже и приведох его пред вас, наипаче же пред тя, Агриппо царю, яко да разсуждению бывшу имам что писати:

Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана. Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, ца́рю Агріппо, щоб після переслу́хання мав що писати.

27 безсловесно бо мнится ми, посылающу юзника, а вины, яже нань, не сказати.

Бо здається мені нерозва́жливим ув'я́зненого посилати, і не озна́чити обвинува́чень на нього“.