Деяния святых апостолов 22

1 Мужие братие и отцы, услышите мой к вам ныне ответ.

„Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер ви́правда́ння мого перед вами!“

2 Слышавше же, яко еврейским языком возгласи к ним, паче приложиша безмолвие. И рече:

Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв:

3 аз убо есмь муж Иудеанин, родився в Тарсе Киликийстем, воспитан же во граде сем при ногу Гамалиилову, наказан известно отеческому закону, ревнитель сый Божий, якоже вси вы есте днесь:

„Я юде́янин, що родився в кілікі́йському Та́рсі, а ви́хований у цім місті, у ніг Гамалії́ла докладно навчений Зако́ну отці́в; горли́вець я Божий, як і всі ви сьогодні.

4 иже сей путь гоних даже до смерти, вяжя и предая в темницу мужы же и жены,

Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок,

5 якоже и архиерей свидетелствует ми и вси старцы: от нихже и послания приемь к живущым в Дамасце братиям, идях привести сущыя тамо связаны во Иерусалим, да мучатся.

як засві́дчить про мене первосвященик та вся старши́на. Я від них був узяв навіть листи́ на братів, і пішов до Дама́ску, щоб тамте́шніх зв'язати й приве́сти до Єрусалиму на кару.

6 Бысть же ми идущу и приближающуся к Дамаску в полудне, внезапу с небесе облиста свет мног окрест мене.

І сталося, як у дорозі я був, і наближа́всь до Дамаску опі́вдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!

7 Падох же на землю и слышах глас глаголющь ми: Савле, Савле, что Мя гониши?

І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: „Савле, Савле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“

8 Аз же отвещах: кто еси, Господи? Рече же ко мне: Аз есмь Иисус Назорей, Егоже ты гониши.

А я запитав: „Хто Ти, Господи?“А Він мені відказав: „Я Ісус Назаряни́н, що Його переслідуєш ти“.

9 Со мною же сущии свет убо видеша и пристрашни быша, гласа же не слышаша Глаголющаго ко мне.

А ті, що зо мною були́, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.

10 Рекох же: что сотворю, Господи? Господь же рече ко мне: востав иди в Дамаск, и тамо речется ти о всех, яже вчинено ти есть творити.

А я запитав: „Що́ я, Господи, маю робити?“Господь же до мене промовив: „Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призна́чено робити“.

11 И якоже не видех от славы света онаго, за руку ведомь от сущих со мною, внидох в Дамаск.

А від ясности світла того невидю́щим я став. І присутні зо мною за руку мене повели́, і до Дамаску прибув я.

12 Ананиа же некий, муж благоговеин по закону, свидетелствован от всех живущих в Дамасце Иудей,

А один муж Ана́ній, у Зако́ні побожний, що добре свідо́цтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,

13 пришед ко мне и став рече ми: Савле брате, прозри. И аз в той час воззрех нань.

до мене прибув, і, ставши, промовив мені: „Савле брате, — стань видю́щий!“І я хвилі тієї побачив його.

14 Он же рече ми: Бог отец наших изволи тя разумети хотение Его, и видети Праведника, и слышати глас от уст Его:

І озвавсь він до мене: „Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.

15 яко будеши Ему свидетель у всех человеков о сих, яже видел еси и слышал:

Бо бу́деш ти свідком Йому перед усіма людьми́ про оте, що ти бачив та чув!

16 и ныне что медлиши? Востав крестися и омый грехи твоя, призвав имя Господа Иисуса.

А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!“

17 Бысть же возвратившумися во Иерусалим и молящумися в церкви, быти во изступлении

І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захо́плення впав я,

18 и видети Его глаголюща ми: потщися и изыди скоро из Иерусалима, зане не приимут свидетелства твоего, еже о Мне.

і побачив Його, що до мене сказав: „Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідо́цтва твого про Мене“.

19 И аз рех: Господи, сами ведят, яко аз бех всаждая в темницу и бия по сонмищих верующыя в Тя,

А я відказав: „Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садови́в та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.

20 и егда изливашеся кровь Стефана свидетеля Твоего, и сам бех стоя и соизволяя убиению его и стрегий риз убивающих его.

А коли лилась кров Твого свідка Степа́на, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожи́в“.

21 И рече ко мне: иди, яко Аз во языки далече послю тя.

Але Він до мене промовив: „Іди, бо пошлю Я далеко тебе, — до поган!“

22 Послушаху же его даже до сего словесе и воздвигоша глас свой, глаголюще: возьми от земли таковаго, не подобает бо ему жити.

І аж до слова цього його слухали. Аж ось підне́сли вони голос свій, гукаючи: „Геть такого з землі, бо жити йому не годи́ться!“

23 Вопиющым же им и мещущым ризы и прах возметающым на воздух,

І як вони верещали, і одежу шпурля́ли, і кидали порох у повітря,

24 повеле тысящник отвести его в полк, рек ранами истязати его, да разумеет, за кую вину тако вопияху нань.

то звелів тисяцький у фортецю його відвести́, і звелів бичува́нням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали.

25 И якоже протягоша его вервьми, рече к стоящему сотнику Павел: человека Римлянина и неосуждена леть ли есть вам бити?

І як його розтягли́ для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: „Хіба бичува́ти дозволено вам громадянина римського та ще й незасу́дженого?“

26 Слышав же сотник, приступи к тысящнику, сказа, глаголя: виждь, что хощеши сотворити? Человек бо сей Римлянин есть.

Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідо́мив, говорячи: „Що́ хочеш робити? Бож ри́млянин цей чоловік!“

27 Приступль же тысящник рече ему: глаголи ми, Римлянин ли еси ты? Он же рече: ей.

Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: „Скажи мені, чи ти ри́млянин?“А він: „Так!“відказав.

28 Отвеща же тысящник: аз многою ценою наречение жителства сего стяжах. Павел же рече: аз же и родихся в нем.

Відповів на те тисяцький: „За великі гро́ші громадянство оце я набув“. А Павло відказав: „А я в нім і родився!“

29 Абие убо отступиша от него хотящии его истязати, и тысящник же убояся, разумев, яко Римлянин есть, и яко бе его связал.

І відступили негайно від нього оті, що хотіли допи́тувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той ри́млянин, і що він ізв'язав був його.

30 На утрие же, хотя разумети истину, чесо ради оклеветается от Иудей, разреши его от уз и повеле приити архиереем и всему собору их: и свед Павла, постави (его) пред ними.

А другого дня, бажавши довідатись правди, у чо́му юдеї його оскаржа́ють, він звільнив його та звелів, щоб зібра́лися первосвященики та ввесь синедріо́н. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.