Деяния святых апостолов 17
1 Прешедша же Амфиполь и Аполлонию, внидоста в Солунь, идеже бе сонмище Иудейское.
Як вони перейшли Амфіпо́ль й Аполло́нію, то прийшли до Солу́ня, де була синагога юдейська.
2 По обычаю же своему Павел вниде к ним и по субботы три стязашеся с ними от Писаний,
І Павло, за звича́єм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботи з Писа́ння,
3 сказуя и предлагая им, яко Христу подобаше пострадати и воскреснути от мертвых, и яко Сей Иисус, Егоже аз проповедую вам, есть Христос.
виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскре́снути з мертвих, і що Христос Той — Ісус, про Якого „я вам проповідую“.
4 И нецыи от них вероваша и приложишася к Павлу и Силе, от честивых Еллин множество много и от жен благородных не мало.
І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, — безліч побожних із ге́лленів та немало з шляхе́тних жінок.
5 Возревновавше же непокоршиися Иудее и приемше крамолники некия мужы злыя, и собравше народ, молвяху по граду: нашедше же на дом Иассонов, искаху их извести к народу.
А невірні юдеї були запалилися за́здрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіго́висько та й бунтували те місто, а набі́гши на хату Ясо́нову, шукали апо́столів, щоб до на́товпу вивести їх.
6 Не обретше же их, влечаху Иассона и некия от братий ко градоначалником, вопиюще, яко, иже развратиша вселенную, сии и зде приидоша,
А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясо́на та декого з братті, кричачи́: „Ті, що світ сколотили, — і сюди ось вони поприхо́дили!
7 ихже прият Иассон: и сии вси противно велением кесаревым творят, царя глаголюще иного быти, Иисуса.
А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, гово́рячи, ніби інший є цар — Ісус“.
8 Смятоша же народ и градоначалники слышащыя сия:
І вони зворохо́били наро́д та начальників міста, що слухали це.
9 вземше же доволное от Иассона и от прочих, отпустиша их.
Але, узявши поруку з Ясо́на та з інших, вони їх відпустили.
10 Братия же абие в нощи отслаша Павла и Силу в Берию: иже пришедша, идоста в собор Иудейский.
А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Ве́рії. І, прибувши, вони пішли в синагогу юдейську.
11 Сии же бяху благороднейши живущих в Солуни, иже прияша слово со всем усердием, по вся дни разсуждающе Писания, аще суть сия тако.
Ці були шляхетні́ші за солу́нян, — і слова́ прийняли з повним за́палом, і Писа́ння досліджували день-у-день, чи та́к воно є.
12 Мнози убо от них вероваша, и от Еллинских жен благообразных и мужей не мало.
Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних ге́лленсьих жінок та немало із му́жів.
13 И яко уведаша иже от Солуня Иудее, яко и в Берии проповедася от Павла слово Божие, приидоша и тамо движуще и смущающе народы.
Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Ве́рії, прибули́ вони, і там баламутили та бунтували наро́д.
14 Абие же тогда братия отпустиша Павла ити на поморие: остаста же Сила и Тимофей тамо.
Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов; а Сила та Тимофій позоста́лися там.
15 Провождающии же Павла ведоша его даже до Афин, и приемше заповедь к Силе и Тимофею, да яко скорее приидут к нему, изыдоша.
А ті, що Павла́ відпроваджували, провели́ його аж до Ате́н, а прийнявши нака́за про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули́.
16 Во Афинех же ждущу их Павлу, раздражашеся дух его в нем зрящем идол полн сущь град.
Як Павло ж їх чекав у в Ате́нах, у ньо́му кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.
17 Стязашеся же убо на сонмищи со Иудеи и с честивыми, и на торжищи по вся дни с приключающимися.
Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зі стрі́чними.
18 Нецыи же от епикур и от стоик философ стязахуся с ним: и нецыи глаголаху: что убо хощет суесловивый сей глаголати? Инии же: чуждих богов мнится проповедник быти: яко Иисуса и воскресение благовествоваше им.
А дехто з філо́софів епікуре́їв та сто́їків сперечалися з ним. Одні говорили: „Що́ то хоче сказати оцей пустомо́в?“А інші: „Здається, він проповідник чужих богів“, бо він їм звіща́в Єва́нгелію про Ісуса й воскре́сення.
19 Поемше же его, ведоша на ареопаг, глаголюще: можем ли разумети, что новое сие глаголемое тобою учение?
І, взявши його, повели в ареопа́г та й казали: „Чи можемо знати, що́ то є ця наука нова́, яку проповідуєш ти?
20 Странна бо некая влагаеши во ушеса наша: хощем убо разумети, что хотят сия быти?
Бо чудне́ щось вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що́ то значити має?“
21 Афинее же вси и приходящии страннии ни во чтоже ино упражняхуся, разве глаголати что или слышати новое.
А всі ате́няни та захожі чужи́нці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове́ говорити чи слухати.
22 Став же Павел посреде ареопага, рече: мужие Афинейстии, по всему зрю вы аки благочестивыя:
Тоді Павло став посе́редині ареопа́гу й промовив: „Му́жі ате́нські! Із усьо́го я бачу, що ви дуже побожні.
23 проходя бо и соглядая чествования ваша, обретох и капище, на немже бе написано: неведомому Богу. Егоже убо не ведуще (благолепне) чтете, Сего аз проповедую вам.
Бо, проходячи та оглядаючи свя́тощі ваші, я знайшов також же́ртівника, що на ньому написано: „Незнаному Богові“. Ось Того, Кого навмання́ ви шануєте, Того я проповідую вам.
24 Бог сотворивый мир и вся, яже в нем, Сей небесе и земли Господь сый, не в рукотворенных храмех живет,
Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в хра́мах, рукою збудова́них,
25 ни от рук человеческих угождения приемлет, требуя что, Сам дая всем живот и дыхание и вся:
і Він не вимагає служі́ння рук лю́дських, ніби в чо́мусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.
26 сотворил же есть от единыя крове весь язык человечь, жити по всему лицу земному, уставив предучиненая времена и пределы селения их,
І ввесь лю́дський рід Він з одно́го створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призна́чив окреслені до́би й границі заме́шкання їх,
27 взыскати Господа, да поне осяжут Его и обрящут, яко не далече от единаго коегождо нас суща:
щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не зна́йдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.
28 о Нем бо живем и движемся и есмы, якоже и нецыи от ваших книжник рекоша: Сего бо и род есмы.
Бо ми в Нім живемо́, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: „Навіть рід ми Його!“
29 Род убо суще Божий, не должни есмы непщевати подобно быти Божество злату, или сребру, или каменю художне начертану, и смышлению человечу:
Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми ду́мати, що Божество́ подібне до золота, або срі́бла, чи до каменю, твору мистецтва чи лю́дської ви́гадки.
30 лета убо неведения презирая Бог, ныне повелевает человеком всем всюду покаятися:
Не зважаючи ж Бог на часи невідо́мости, ось тепер усім лю́дям наказує, щоб скрізь ка́ялися,
31 зане уставил есть день, в оньже хощет судити вселенней в правде, о Мужи, Егоже предустави, веру подая всем, воскресив Его от мертвых.
бо Він ви́значив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав до́каза всім, із мертвих Його воскресивши“.
32 Слышавше же воскресение мертвых, овии убо ругахуся, овии же реша: да слышим тя паки о семе.
Як почули ж вони про воскре́сення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: „Про це бу́демо слухати тебе іншим ра́зом“.
33 И тако Павел изыде от среды их.
Так вийшов Павло з-поміж них.
34 Нецыи же мужие прилепившеся ему, вероваша: в нихже бе и Дионисий Ареопагитский, и жена именем Дамарь, и друзии с ними.
А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагі́т, і жінка, Дама́ра ім'я́м, та інші із ними.
