Второе послание к Коринфянам 7

1 Сицева убо имуще обетования, о возлюбленнии, очистим себе от всякия скверны плоти и духа, творяще святыню в страсе Божии.

Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́!

2 Вместите ны: ни единаго обидехом, ни единаго истлихом, ни единаго лихоимствовахом.

Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли!

3 Не на осуждение глаголю: прежде бо рех, яко в сердцах наших есте, во еже умрети с вами и сожити.

Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити.

4 Много ми дерзновение к вам, многа ми похвала о вас: исполнихся утехи, преизбыточествую радостию о всяцей печали нашей.

У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі.

5 Ибо пришедшым нам в Македонию, ни единаго име покоя плоть наша, но во всем скорбяще: внеуду брани, внутрьуду боязни.

Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині.

6 Но утешаяй смиренныя, утеши нас Бог пришествием Титовым,

Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита,

7 не токмо же пришествием его, но и утешением, имже утешися о вас, поведая нам ваше желание, ваше рыдание, вашу ревность по мне, яко ми паче возрадоватися.

і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився.

8 Яко аще и оскорбих вас посланием, не раскаюся, аще и раскаял бых ся: вижду бо, яко послание оно, аще и к часу, оскорби вас.

Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово.

9 Ныне радуюся, не яко скорбни бысте, но яко оскорбистеся в покаяние: оскорбесте бо по Бозе, да ни в чемже отщетитеся от нас.

Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас.

10 Печаль бо, яже по Бозе, покаяние нераскаянно во спасение соделовает, а сего мира печаль смерть соделовает.

Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть.

11 Се бо сие самое, еже по Бозе оскорбитися вам, колико содела в вас тщание? Но ответ? Но негодование, но страх, но вожделение, но ревность, но отмщение? Во всем представисте себе чисты быти в вещи.

Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі.

12 Аще бо и писах вам, не обидевшаго ради, ниже обидимаго ради, но за еже явитися в вас тщанию нашему, еже о вас пред Богом.

А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом.

13 Сего ради утешихомся о утешении вашем: лишше же паче возрадовахомся о радости Титове, яко покоися дух его от всех вас:

Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його.

14 яко аще что ему о вас похвалихся, не посрамихся: но яко вся воистинну глаголахом вам, тако и похваление наше, еже к Титу, истинно бысть:

Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́!

15 и утроба его излиха к вам есть, воспоминающаго всех вас послушание, яко со страхом и трепетом приясте его.

І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням.

16 Радуюся убо, яко во всем дерзаю в вас.

Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!