Первое послание к Коринфянам 4
1 Тако нас да непщует человек, яко слуг Христовых и строителей таин Божиих:
Нехай кожен нас так уважає, якби служи́телів Христових і доморя́дників Божих таємни́ць;
2 а еже прочее ищется в строителех, да верен кто обрящется.
а що́ ще шукається в доморя́дниках, — щоб кожен був зна́йдений вірним.
3 Мне же не велико есть, да от вас истяжуся, или от человеческаго дне: но ни сам себе востязую.
А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд лю́дський, бо я й сам не суджу́ себе.
4 Ничесоже бо в себе свем, но ни о сем оправдаюся: востязуяй же мя Господь есть.
Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не випра́вдуюсь; Той же, Хто судить мене, то Госпо́дь.
5 Темже прежде времене ничтоже судите, дондеже приидет Господь, Иже во свете приведет тайная тмы и объявит советы сердечныя, и тогда похвала будет комуждо от Бога.
Тому́ не судіть передчасно нічо́го, аж поки не при́йде Госпо́дь, що й ви́світлить таємниці те́мряви та виявить за́думи серде́ць, і тоді кожному бу́де похвала́ від Бога.
6 Сия же, братие (моя), преобразих на себе и Аполлоса вас ради, да от наю научитеся не паче написанных мудрствовати, да не един по единому гордитеся на другаго.
Оце ж усе, браття, приклав я до себе й Аполло́са ради вас, щоб від нас ви навчилися ду́мати „не більш, як написано“, щоб ви не чва́нились один за о́дним перед іншим.
7 Кто бо тя разсуждает? Что же имаши, егоже неси приял? Аще же и приял еси, что хвалишися яко не прием?
Хто бо тебе вирізня́є? Що́ ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чва́нишся, ніби не взяв?
8 Се, сыти есте, се, обогатистеся, без нас воцаристеся: и о, дабы воцарилися есте, да и мы быхом с вами цартсвовали.
Ви вже нагодовані, ви вже збагати́лися, без нас ви царюєте. І коли б то ви стали царюва́ти, щоб і ми царювали з вами!
9 Мню бо, яко Бог ны посланники последния яви, яко насмертники: зане позор быхом миру и Ангелом и человеком.
Бо я ду́маю, що Бог нас, апо́столів, поставив за найоста́нніших, мов на смерть засу́джених, бо ми стали диво́вищем світові, — і ангола́м, і лю́дям.
10 Мы (убо) буи Христа ради, вы же мудри о Христе: мы немощни, вы же крепцы: вы славни, мы же безчестни.
Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні́; ви славні, а ми безчесні!
11 До нынешняго часа и алчем, и жаждем, и наготуем, и страждем, и скитаемся,
Ми до цього ча́су і голодуємо, і пра́гнемо, і нагі́ ми, і като́вані, і тиняємось,
12 и труждаемся, делающе своими руками. Укоряеми, благословляем: гоними, терпим:
і тру́димось, працюючи своїми руками. Коли нас лихосло́влять, ми благословляємо; як нас переслідують, ми те́рпимо;
13 хулими, утешаемся: якоже отреби миру быхом, всем попрание доселе.
як лають, ми молимось; ми стали, як сміття́ те для світу, аж досі ми всім, як ті ви́кидки!
14 Не срамляя вас сия пишу, но якоже чада моя возлюбленная наказую.
Не пишу́ це для то́го, щоб вас осоро́мити, але остерігаю, як своїх лю́бих дітей.
15 Аще бо (и) многи пестуны имате о Христе, но не многи отцы: о Христе бо Иисусе благовествованием аз вы родих.
Бо хоч би ви мали десять тисяч наста́вників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі Ісусі через Єва́нгелію.
16 Молю же вас: подобни мне бывайте, якоже аз Христу.
Тож благаю я вас: будьте наслі́дувачами мене!
17 Сего ради послах к вам Тимофеа, иже ми есть чадо возлюблено и верно о Господе, иже вам воспомянет пути моя, яже о Христе Иисусе, якоже везде и во всяцей церкви учу.
Для цього послав я до вас Тимофі́я, що для мене улю́блений і вірний син у Господі, — він вам нагадає шляхи мої в Христі Ісусі, як навчаю я скрізь у кожній Церкві.
18 Яко не грядущу ми к вам, разгордешася нецыи:
Деякі згорділи, так немов би не мав я прийти до вас.
19 прииду же скоро к вам, аще Господь восхощет, и уразумею не слово разгордевшихся, но силу:
Та неба́вом прийду́ до вас, як захоче Господь, і пізна́ю не слово згорділих, але силу.
20 не в словеси бо Царство Божие, но в силе.
Бо Царство Боже не в слові, а в силі.
21 Что хощете? С палицею ли прииду к вам, или с любовию и духом кротости?
Чого хочете? Чи прийти до вас з києм, чи з любов'ю та з духом ла́гідности?
