Марко 4
1 И опет поче учити код мора, и скупише се око Њега људи многи тако да мора ући у лађу, и седети на мору; а народ сав беше на земљи крај мора.
І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря.
2 И учаше их у причама много, и говораше им у науци својој:
І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав:
3 Слушајте: ево изиђе сејач да сеје.
„Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сі́яти.
4 И кад сејаше, догоди се да једно паде украј пута, и дођоше птице и позобаше га.
І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували.
5 А друго паде на каменито место где не беше много земље; и одмах изниче; јер не беше у дубину земље:
Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́;
6 А кад обасја сунце, увену, и будући да немаше корена, усахну.
а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло.
7 И друго паде у трње; и нарасте трње и удави га, и не донесе род.
А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́.
8 И друго паде на земљу добру; и даваше род који је напредовао и растао и доносио по тридесет и по шездесет и по сто.
Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз “.
9 И рече: Ко има уши да чује нека чује.
І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“
10 А кад оста сам, запиташе Га који беху с Њим и са дванаесторицом за ову причу.
І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу.
11 И рече им: Вама је дано да знате тајне царства Божјег, а онима напољу све у причама бива;
І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах,
12 Да очима гледају и да не виде, и ушима слушају и да не разумеју; да се како не обрате и да им се не опросте греси.
щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“
13 И рече им: Зар не разумете ову причу? А како ћете све приче разумети?
І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!
14 Сејач реч сеје.
Сіяч сіє слово.
15 А оно су крај пута, где се сеје реч и кад је чују одмах дође сотона и отме реч посејану у срцима њиховим.
А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.
16 Тако су и оно што се сеје на каменитим местима, који кад чују реч одмах је приме с радошћу;
Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,
17 Али немају корена у себи, него су непостојани, па кад буде до невоље или их потерају речи ради, одмах се саблазне.
та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз.
18 А оно су што се у трњу сеје који слушају реч,
А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово,
19 Али бриге овог света и превара богатства и остале сласти уђу и загуше реч, и без рода остане. (aiōn g165)
але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає. (aiōn g165)
20 А оно су што се на доброј земљи сеје који слушају реч и примају, и доносе род по тридесет и по шездесет и по сто.
А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз “.
21 И говораше им: Еда ли се свећа ужиже да се метне под суд или под одар? А не да се на свећњак метне?
І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику?
22 Јер нема ништа тајно што неће бити јавно; нити има шта сакривено што неће изаћи на видело.
Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в.
23 Ако има ко уши да чује нека чује.
Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“
24 И говораше им: Памтите шта чујете: каквом мером мерите онаквом ће вам се мерити и дометнуће се вама који слушате.
І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам.
25 Јер ко има, даће му се; а који нема, узеће му се и оно што има.
Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“.
26 И говораше им: Тако је царство Божје као човек кад баци семе у земљу;
І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння,
27 И спава и устаје ноћу и дању; и семе ниче и расте, да не зна он.
і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к.
28 Јер земља сама од себе најпре донесе траву, потом клас, па онда испуни пшеницу у класу.
Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі.
29 А кад сазре род, одмах пошаље срп; јер наста жетва.
А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“.
30 И говораше: Какво ћемо казати да је царство Божје? Или у каквој ћемо га причи исказати?
І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́?
31 Оно је као зрно горушичино које кад се посеје у земљу мање је од свих семена на земљи;
Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння.
32 А кад се посеје, узрасте и буде веће од свег поврћа, и пусти гране велике да могу у његовом хладу птице небеске живети.
Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“.
33 И таквим многим причама казиваше им реч, колико могаху слушати.
І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.
34 А без прича не говораше им ни речи. А ученицима посебно казиваше све.
І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.
35 И рече им онај дан увече: Хајдемо на оне стране.
І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“.
36 И отпустивши народ узеше Га како беше у лађи; а и друге лађе беху с Њим.
І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним.
37 И постаде велика олуја; и валови тако заливаху у лађу да се већ напуни.
І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився!
38 А Он на крми спаваше на узглављу; и пробудише Га, и рекоше Му: Учитељу! Зар Ти не мариш што гинемо?
А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“
39 И уставши запрети ветру, и рече мору: Ћути, престани. И утоли ветар, и постаде тишина велика.
Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“І стих вітер, — і тиша велика настала.
40 И рече им: Зашто сте тако страшљиви? Како немате вере.
І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“
41 И уплашише се врло, и говораху један другом: Ко је Овај, дакле, да Га и ветар и море слушају?
А вони налякалися стра́хом великим, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітер і море слухня́ні Йому?“
