Дела апостолска 27
1 И као што би одређено да идемо у Талијанску, предаше и Павла и друге неке сужње капетану, по имену Јулију, од ћесареве чете.
Якже присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юдию, Августової роти.
2 А кад уђосмо у лађу адрамитску да пловимо у азијска места, отискосмо се; и с нама беше Аристарх Македонац из Солуна.
І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.
3 И други дан дођосмо у Сидон. И Јулије држаше Павла лепо, и допусти му да одлази к својим пријатељима и да га послужују.
А другого дня пристали в Сидонї. Й обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.
4 И оданде одвезавши се допловисмо у Кипар, јер ветрови беху противни.
А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.
5 И препловивши пучину киликијску и памфилијску дођосмо у Миру ликијску.
І, перепливши море, що проти Киликиї та ПамФилиї, прибули в Мири Ликийські.
6 И онде нашавши капетан лађу александријску која плови у Талијанску, метну нас у њу.
А там знайшовши сотник корабель Александрииський, що плив в Італию, посадив нас на него.
7 И пловивши много дана споро, и једва дошавши према Книду, јер нам ветар не даваше, допловисмо под Крит код Салмоне.
Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під, Крит проти Салмона,
8 И једва се возећи поред краја, дођосмо на једно место које се зове Добра Пристаништа, код ког близу беше град Ласеја.
і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.
9 А пошто прође много времена, и већ пловљење не беше без страха, јер и пост већ беше прошао, саветоваше Павле
Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже піст минув, то радив Павел,
10 Говорећи им: Људи! Видим да ће пловљење бити с муком и великом штетом не само товара и лађе него и душа наших.
кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.
11 Али капетан послуша већма крманоша и господара од лађе неголи Павлове речи.
Сотник же керманичеві і властителеві корабля довіряв більш, ніж тому, що сказав Павел.
12 А не будући пристаниште згодно за зимовник, саветоваху многи да се одвезу оданде, не би ли како могли доћи до Финика, и онде да зимују у пристаништу критском, које гледа к југу и к западу.
Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна. б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристані Крицькій, що лежить між вітром полуденнім і західнїм.
13 И кад дуну југ, мишљаху да им се воља испуни, и подигнувши једра пловљаху покрај Крита.
Як же повіяв полуденнїй вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.
14 Али не задуго потом дуну, насупрот њему, буран ветар који се зове Евроклидон.
Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.
15 А кад се лађа оте, и не могаше се ветру противити, предадосмо је валовима и ношаху нас.
Як же підхопило корабля і неможна було противитись вітрові, то віддались ми і носило нас.
16 А кад прођосмо мимо једно острво које се зове Клауда, једва могосмо удржати чамац,
На остров же якийсь набігши, званий Кдавда, на силу здолїли удержати човна,
17 Који извукавши, свакојако помагаху, те га привезасмо одозго за лађу; а бојећи се да не удари на пруд, спустисмо једра, и тако се плављасмо.
котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.
18 А кад нам веома досађиваше бура сутрадан избациваху товаре.
А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.
19 И у трећи дан својим рукама избацисмо алат лађарски.
А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.
20 А кад се ни сунце ни звезде за много дана не показаше, и бура не мала навалила, беше пропала сва нада да ћемо се избавити.
Як же нї сонце, ні зорі не являлись многі дні, і надягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.
21 И кад се задуго није јело, онда Павле ставши преда њих рече: Требаше дакле, о људи! Послушати мене, и не отискивати се од Крита, и не имати ове муке и штете.
Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.
22 И ево сад вас молим да будете добре воље: јер ниједна душа од вас неће пропасти осим лађе;
А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.
23 Јер у ову ноћ стаде преда ме анђео Бога ког сам ја и коме служим,
Явив ся бо мені сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,
24 Говорећи: Не бој се, Павле! Ваља ти доћи пред ћесара; и ево ти дарова Бог све који се возе с тобом.
глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усіх тих, що плинуть з тобою.
25 Зато не бојте се, људи; јер верујем Богу да ће тако бити као што ми би речено.
Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано мені.
26 Али ваља нам доћи на једно острво.
Мусимо бо до острова якогось пристати.
27 А кад би четрнаеста ноћ, и ми се у поноћи плављасмо по адријанској пучини, помислише лађари да се приближују к некаквој земљи.
Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;
28 И измеривши дубину нађоше двадесет хвати; и прошавши мало опет измерише, и нађоше петнаест хвати.
і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.
29 Онда бојећи се да како не ударе на прудовита места бацише са стражњег краја лађе четири ленгера, па се мољасмо Богу да сване.
І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.
30 А кад лађари гледаху да побегну из лађе, и спустише чамац у море изговарајући се као да хоће с предњег краја да спусте ленгере,
Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, ніби хочуть кинути якоря з носу,
31 Рече Павле капетану и војницима: Ако ови не остану у лађи, ви не можете живи остати.
сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.
32 Тада војници одрезаше ужа на чамцу и пустише га те паде.
Тоді воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.
33 А кад хтеде да сване, мољаше Павле све да једу, говорећи: Четрнаести је дан данас како чекате и не једући живите ништа не окусивши.
Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогодні чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нічого не ївши.
34 Зато вас молим да једете: јер је то за ваше здравље. А ни једном од вас длака с главе неће отпасти.
Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.
35 И рекавши ово узе хлеб, и даде хвалу Богу пред свима, и преломивши стаде јести.
Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усіма, і переломивши почав їсти.
36 Онда се сви развеселивши и они једоше.
Тоді повеселішали всі, і вони прийняли їжу.
37 А у лађи беше нас душа свега двеста и седамдесет и шест.
Було ж нас у кораблї всіх двісті сїмдесять і шість душ.
38 И наситивши се јела, олакшаше лађу избацивши пшеницу у море.
А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.
39 А кад би дан не познаваху земље; него угледаше некакав залив с песком, на који се договорише ако буде могуће, да извуку лађу.
Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.
40 И подигнувши ленгере вожаху се по мору, и одрешивши ужа на крмама, и раширивши мало једро према ветрићу који дуваше, вожасмо се крају.
І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.
41 А кад дођосмо као на један језик, где се море као раздељује, насади се лађа; и предњи крај, који се насади, оста тврд да се не може помакнути, а крма се разбијаше од силе валова.
Попавши ж на місце двоеморське, загрузилй корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.
42 А војници се договорише да побију сужње, да који не исплива и не утече.
Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втік.
43 Али капетан желећи сачувати Павла забрани њихов договор, и заповеди онима који знаху пливати да искоче најпре, и да изиђу на земљу;
Сотник же, хотівши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелів, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,
44 А остали једни на даскама а једни на чему од лађе. И тако изиђоше сви живи на земљу.
а остальнї, - хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось так, що всі спаслись на землю.
