1 Коринћанима 15
1 Али вам напомињем, браћо, јеванђеље, које вам објавих, које и примисте, у коме и стојите.
Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́.
2 Којим се и спасавате, ако држите како вам објавих; већ ако да узалуд веровасте.
Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп.
3 Јер вам најпре предадох шта и примих да Христос умре за грехе наше, по писму,
Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням,
4 И да би укопан, и да уста трећи дан, по писму,
і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням,
5 И да се јави Кифи, потом једанаесторици апостола;
і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м.
6 А потом Га видеше једном више од пет стотина браће, од којих многи живе и сад, а неки и помреше;
А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли.
7 А потом се јави Јакову, па онда свима апостолима;
Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам.
8 А после свих јави се и мени као каквом недоношчету.
А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові.
9 Јер ја сам најмлађи међу апостолима, који нисам достојан назвати се апостол, јер гоних цркву Божију.
Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву.
10 Али по благодати Божијој јесам шта јесам, и благодат Његова што је у мени не оста празна, него се потрудих више од свих њих, али не ја него благодат Божија која је са мном.
Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона.
11 Био дакле ја или они, тако проповедамо, и тако веровасте.
Тож чи я, чи вони, - ми так проповідуємо, і так ви ввірували.
12 А ако се Христос проповеда да устаде из мртвих, како говоре неки међу вама да нема васкрсења мртвих?
Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих?
13 И ако нема васкрсења мртвих, то ни Христос не уста.
Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес!
14 А ако Христос не уста, узалуд дакле проповедање наше, а узалуд и вера ваша.
Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!
15 А налазимо се и лажни сведоци Божији што сведочимо на Бога да васкрсе Христа, ког не васкрсе кад мртви не устају.
Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі.
16 Јер ако мртви не устају, ни Христос не уста.
Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес!
17 А ако Христос не уста, узалуд вера ваша; још сте у гресима својим.
Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, - ви в своїх ще гріхах,
18 Дакле, и они који помреше у Христу, изгибоше.
тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись!
19 И ако се само у овом животу уздамо у Христа, најнесрећнији смо од свих људи.
Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей!
20 Али Христос уста из мртвих, и би новина онима који умреше.
Та нині Христос воскрес із мертвих, - пе́рвісток серед покі́йних.
21 Јер будући да кроз човека би смрт, кроз човека и васкрсење мртвих.
Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих.
22 Јер како по Адаму сви умиру, тако ће и по Христу сви оживети.
Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,
23 Али сваки у свом реду: новина Христос; а потом они који вероваше Христу о Његовом доласку;
кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу.
24 Онда крај, кад преда царство Богу и Оцу, и кад укине свако поглаварство и сваку власт и силу.
А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу.
25 Јер Њему ваља царовати докле не положи све непријатеље своје под ноге своје.
Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“
26 А последњи ће се непријатељ укинути, смрт.
Як ворог останній - смерть зни́щиться,
27 Јер све покори под ноге Његове. Али кад вели да је све Њему покорено, показује се да је осим Оног који Му покори све.
бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все.
28 А кад Му све покори, онда ће се и сам Син покорити Оном који Му све покори, да буде Бог све у свему.
А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все.
29 Шта, дакле, чине они који се крсте мртвих ради? Кад мртви јамачно не устају, што се и крштавају мртвих ради?
Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то на́що вони ради мертвих і христяться?
30 И ми, зашто подносимо муке и невоље сваки час?
Для чого й ми повсякча́с наражаємось на небезпе́ки?
31 Сваки дан умирем, тако ми, браћо, ваше славе, коју имам у Христу Исусу Господу нашем.
Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім.
32 Јер ако сам се по човеку борио са зверовима у Ефесу, каква ми је корист ако мртви не устају? Да једемо и пијемо, јер ћемо сутра умрети.
Коли я зо звіра́ми боровся в Ефе́сі, яка мені по-лю́дському ко́ристь, коли мертві не воскресають? „Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!“
33 Не варајте се: зли разговори кваре добре обичаје.
Не дайте себе зве́сти, — товари́ство лихе псує добрі звича́ї!
34 Отрезните се једанпут као што треба, и не грешите; јер неки не знају за Бога, на срамоту вама кажем.
Протверезі́ться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, — говорю́ вам на сором!
35 Али ће вам рећи ко: Како ће устати мртви? И у каквом ће телу доћи?
Але дехто скаже: „Як мертві воскреснуть? І в якім тілі при́йдуть?“
36 Безумниче! То што сејеш неће оживети ако не умре.
Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре.
37 И што сејеш не сејеш тело које ће бити, него голо зрно, било пшенично или друго како.
І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого,
38 А Бог му даје тело како хоће, и сваком семену своје тело.
і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його.
39 Није свако тело једно тело, него је друго тело човечије, а друго скотско, а друго рибље, а друго птичије.
Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в люде́й, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташо́к, та інше у риб.
40 И имају телеса небеска и телеса земаљска: али је друга слава небеским, а друга земаљским.
Є небесні тіла й тіла зе́мні, але ж інша слава небесним, а інша зе́мним.
41 Друга је слава сунцу, а друга слава месецу, и друга слава звездама; јер се звезда од звезде разликује у слави.
Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, — бо зоря́ від зорі́ відрізня́ється славою!
42 Тако и васкрсење мртвих: сеје се за распадљивост, а устаје за нераспадљивост;
Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає,
43 Сеје се у срамоти, а устаје у слави; сеје се у слабости, а устаје у сили;
сіється в неславу, — у славі встає, сіється в немочі, — у силі встає,
44 Сеје се тело телесно, а устаје тело духовно. Има тело телесно, и има тело духовно.
сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
45 Тако је и писано: Први човек Адам постаде у телесном животу, а последњи Адам у духу који оживљује.
Так і написано: „Перша люди́на Ада́м став душею живою“, а останній Ада́м — то дух оживляючий.
46 Али духовно тело није прво, него телесно, па онда духовно.
Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
47 Први је човек од земље, земљан; други је човек Господ с неба.
Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь.
48 Какав је земљани такви су и земљани; и какав је небески такви су и небески.
Який зе́мний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
49 И како носимо обличје земљаног тако ћемо носити и обличје небеског.
І, як носили ми образ зе́много, так і образ небесного бу́демо носити.
50 А ово говорим, браћо, да тело и крв не могу наследити царство Божије, нити распадљивост нераспадљивости наслеђује.
І це скажу́, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде.
51 Ево вам казујем тајну: јер сви нећемо помрети, а сви ћемо се претворити.
Ось кажу́ я вам таємни́цю: не всі ми засне́мо, та всі перемінимось, —
52 Уједанпут, у тренућу ока у последњој труби; јер ће затрубити и мртви ће устати нераспадљиви, и ми ћемо се претворити.
раптом, як оком змигну́ти, при останній сурмі́: бо засурми́ть вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!
53 Јер ово распадљиво треба да се обуче у нераспадљивост, и ово смртно да се обуче у бесмртност.
Мусить бо тлінне оце зодягну́тись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя.
54 А кад се ово распадљиво обуче у нераспадљивост и ово се смртно обуче у бесмртност, онда ће се збити она реч што је написана: Победа прождре смрт.
А коли оце тлінне в нетління зодя́гнеться, і оце смертне в безсмертя зодя́гнеться, тоді збудеться слово написане: „Поглинута смерть перемогою“!
Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало́? (Hadēs g86)
56 А жалац је смрти грех, а сила је греха закон.
Жало́ ж смерти — то гріх, а сила гріха — то Зако́н.
57 А Богу хвала који нам даде победу кроз Господа нашег Исуса Христа.
А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав.
58 Зато, браћо моја љубазна, будите тврди, не дајте се помакнути, и напредујте једнако у делу Господњем знајући да труд ваш није узалуд пред Господом.
Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь за́вжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марно́тна у Господі!
