2-е Коринфянам 1

1 Павел, волею Божиею Апостол Иисуса Христа, и Тимофей брат, церкви Божией, находящейся в Коринфе, со всеми святыми по всей Ахаии:

Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимофій. Церкві Божій в Коринфі та всім святим по всій Ахаї.

2 благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа.

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа.

3 Благословен Бог и Отец Господа нашего Иисуса Христа, Отец милосердия и Бог всякого утешения,

Благословенний Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, Отець милосердя та Бог усякої втіхи,

4 утешающий нас во всякой скорби нашей, чтобы и мы могли утешать находящихся во всякой скорби тем утешением, которым Бог утешает нас самих!

Який втішає нас у всіх наших труднощах, щоб ми могли втішати тих, хто перебуває в різних труднощах, тією втіхою, яку ми самі отримуємо від Бога.

5 Ибо по мере, как умножаются в нас страдания Христовы, умножается Христом и утешение наше.

Бо як зростає в нас страждання Христа, так через Христа зростає і наша втіха.

6 Скорбим ли мы, скорбим для вашего утешения и спасения, которое совершается перенесением тех же страданий, какие и мы терпим.

Якщо ми зносимо труднощі, то це заради вашої втіхи та спасіння. Якщо нас втішають, то це для вашої втіхи, яка дає силу зносити ті ж страждання, які зносимо й ми.

7 И надежда наша о вас тверда. Утешаемся ли, утешаемся для вашего утешения и спасения, зная, что вы участвуете как в страданиях наших, так и в утешении.

Наша надія щодо вас міцна, бо знаємо: якщо ви разом з нами страждаєте, то разом з нами отримаєте й втіху.

8 Ибо мы не хотим оставить вас, братия, в неведении о скорби нашей, бывшей с нами в Асии, потому что мы отягчены были чрезмерно и сверх силы, так что не надеялись остаться в живых.

Брати, ми не хочемо, щоб ви не знали про біду, яка трапилася з нами в Азії, адже ми були обтяжені над міру й над силу, так що й не сподівалися вижити.

9 Но сами в себе имели приговор к смерти, для того чтобы надеяться не на самих себя, но на Бога, воскрешающего мертвых,

Здавалося, ми отримали вирок смерті, щоб покладались не на себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих.

10 Который и избавил нас от столь близкой смерти, и избавляет, и на Которого надеемся, что и еще избавит,

Він врятував нас від великої [загрози] смерті та ще рятуватиме. На Нього покладаємо надію, що Він рятуватиме нас і надалі,

11 при содействии и вашей молитвы за нас, дабы за дарованное нам, по ходатайству многих, многие возблагодарили за нас.

за сприяння вашої молитви за нас. Тоді багато хто дякуватиме [Богові] за дар, [отриманий] нами через молитви багатьох.

12 Ибо похвала наша сия есть свидетельство совести нашей, что мы в простоте и богоугодной искренности, не по плотской мудрости, но по благодати Божией, жили в мире, особенно же у вас.

Бо нашою похвалою є свідчення нашого сумління, що у світі ми поводилися – особливо з вами – з простотою та чесністю від Бога й [керувалися] не людською мудрістю, а Божою благодаттю.

13 И мы пишем вам не иное, как то, что вы читаете или разумеете, и что, как надеюсь, до конца уразумеете,

Адже ми не пишемо вам чогось іншого, крім того, що ви читаєте або [вже] розумієте. Але я сподіваюся, що ви повністю зрозумієте,

14 так как вы отчасти и уразумели уже, что мы будем вашею похвалою, равно и вы нашею, в день Господа нашего Иисуса Христа.

– як частково зрозуміли нас, – що ми ваша похвала, так само, як і ви будете нашою в День нашого Господа Ісуса.

15 И в этой уверенности я намеревался придти к вам ранее, чтобы вы вторично получили благодать,

Із цією впевненістю я хотів спершу прийти до вас, щоб ви вдруге мали благодать.

16 и через вас пройти в Македонию, из Македонии же опять придти к вам; а вы проводили бы меня в Иудею.

Бо я збирався відвідати вас по дорозі в Македонію, а повертаючись звідти, зупинитись у вас ще раз. І тоді ви відправили б мене до Юдеї.

17 Имея такое намерение, легкомысленно ли я поступил? Или что я предпринимаю, по плоти предпринимаю, так что у меня то “да, да”, то “нет, нет”?

Тож, маючи такий намір, хіба я вчинив легковажно? Хіба я вирішую щось за [покликом] тіла, щоб у мене було і «так, так», і «ні, ні»?

18 Верен Бог, что слово наше к вам не было то “да”, то “нет”.

Але вірний Бог, що наше слово до вас не є і «так», і «ні».

19 Ибо Сын Божий, Иисус Христос, проповеданный у вас нами, мною и Силуаном и Тимофеем, не был “да” и “нет”; но в Нем было “да”, -

Адже Божий Син, Ісус Христос, Якого ми – я, Силуан і Тимофій – проповідували поміж вами, не був «так» і «ні», але в Ньому було «так».

20 ибо все обетования Божии в Нем “да” и в Нем “аминь”, - в славу Божию, через нас.

І хоч би скільки було Божих обітниць, у Ньому [всі] «так». Тому через Нього ми й [кажемо] на славу Бога: «Амінь».

21 Утверждающий же нас с вами во Христе и помазавший нас есть Бог,

Той, Хто зміцнює нас разом із вами в Христі та помазує нас, – Бог,

22 Который и запечатлел нас и дал залог Духа в сердца наши.

Який також поставив на нас печать і дав завдаток Духа в наші серця.

23 Бога призываю во свидетели на душу мою, что, щадя вас, я доселе не приходил в Коринф,

Я закликаю Бога у свідки моєї душі: я не приходив у Коринф, щоб вберегти вас.

24 не потому, будто мы берем власть над верою вашею; но мы споспешествуем радости вашей: ибо верою вы тверды.

Це не означає, що ми пануємо над вашою вірою, але ми працюємо разом із вами для вашої радості, бо ви стоїте у вірі.