Salmenes 144
1 Av David. Lovet være Herren, min klippe, han som oplærer mine hender til strid, mine fingrer til krig,
Давидів.
2 min miskunn og min festning, min borg og min redningsmann, mitt skjold og den jeg tar min tilflukt til, den som tvinger mitt folk under mig.
Він моє милосердя й тверди́ня моя, форте́ця моя та моя охоро́на мені, Він мій щит, і я до Нього вдаю́ся, Він мій наро́д підбиває під мене!
3 Herre, hvad er et menneske, at du kjenner ham, et menneskebarn, at du akter på ham!
Господи, що́ то люди́на, що знаєш її, що́ то син лю́дський, що зважаєш на нього?
4 Et menneske er lik et åndepust, hans dager er som en skygge som farer forbi.
Люди́на стала до па́ри поді́бна, її дні — як та тінь промину́ща!
5 Herre, bøi din himmel og far ned, rør ved fjellene så de ryker!
Господи, нахили Своє небо, — й зійди́, доторкни́ся до гір, — і вони задиму́ють!
6 La lynet lyne og spred dem, send dine piler og skrem dem!
Заблищи́ блискави́цею, й їх розпоро́ш, пошли Свої стрі́ли, і їх побенте́ж!
7 Rekk ut dine hender fra det høie, fri mig og frels mig fra store vann, fra fremmedes hånd,
Пошли з висоти́ Свою руку, й мене поряту́й, і визволь мене з вод великих, від руки чужинці́в,
8 de hvis munn taler svik, og hvis høire hånd er en løgnens hånd.
що їхні уста́ промовляють неправду, а їхня прави́ця — прави́ця зрадли́ва!
9 Gud! En ny sang vil jeg synge dig, til tistrenget harpe vil jeg lovsynge dig,
Боже, я пісню нову́ заспіваю Тобі, на а́рфі десятистру́нній заграю Тобі,
10 du som gir kongene frelse, som redder David, din tjener, fra det onde sverd.
що Ти перемогу царям подає́ш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча́!
11 Frels mig og fri mig fra fremmedes hånd, de hvis munn taler svik, og hvis høire hånd er en løgnens hånd,
Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинці́в, що їхні уста́ промовляють марно́ту, а їхня прави́ця — правиця зрадли́ва,
12 forat våre sønner må være som planter, høit vokset i sin ungdom, våre døtre som hjørnestolper, hugget som til et slott,
щоб були́ сини наші, немов саджанці́, ви́плекані в їхній мо́лодості, наші до́чки — немов ті нарі́жні стовпи́, ви́тесані на окра́су палати!
13 forat våre forrådshus må være fulle og gi av alle slag, at vårt småfe må øke sig i tusentall, ja i titusentall på våre gater,
Повні наші комо́ри, — вони видають найрізні́ше, ко́тяться тисячами наші ві́вці та ко́зи, десятками тисяч по наших подві́р'ях розпло́джуються!
14 at våre kuer må ha kalv, at det ingen skade må være og intet tap og intet klageskrik på våre gater.
Ситі наші бики́, немає приго́д і немає хворо́би, і на ву́лицях наших нема наріка́нь!
15 Salig er det folk som det går således; salig er det folk hvis Gud Herren er.
Блаженний наро́д, що йому так веде́ться, блаженний наро́д, що Господь — йому Бог!
