Salomos Ordsprog 1
1 Ordsprog av Salomo, Davids sønn, Israels konge.
При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —
2 Av dem kan en lære visdom og tukt og å skjønne forstandige ord;
щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́,
3 av dem kan en motta tukt til klokskap og lære rettferdighet og rett og rettvishet;
щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,
4 de kan gi de enfoldige klokskap, de unge kunnskap og tenksomhet.
щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.
5 Den vise skal høre på dem og gå frem i lærdom, og den forstandige vinne evne til å leve rett.
Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,
6 Av dem kan en lære å forstå ordsprog og billedtale, vismenns ord og deres gåter.
щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.
7 Å frykte Herren er begynnelsen til kunnskap; visdom og tukt foraktes av dårer.
Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.
8 Hør, min sønn, på din fars tilrettevisning og forlat ikke din mors lære!
Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —
9 For de er en fager krans for ditt hode og kjeder om din hals.
вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.
10 Min sønn! Når syndere lokker dig, da samtykk ikke!
Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти!
11 Når de sier: Kom med oss! Vi vil lure efter blod, sette feller for de uskyldige uten grunn;
Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,
12 vi vil sluke dem levende som dødsriket, med hud og hår, likesom det sluker dem som farer ned i graven; (Sheol h7585)
живих поковтаймо ми їх, як шео́л, та здорових, як тих, які сходять до гро́бу! (Sheol h7585)
13 vi vil finne alle slags kostelig gods, fylle våre hus med rov;
Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.
14 du skal få kaste lodd om det med oss, vi skal alle ha samme pung -
Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —
15 slå da ikke følge med dem, min sønn, hold din fot borte fra deres sti!
сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,
16 For deres føtter haster til det onde, og de er snare til å utøse blod;
бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!
17 til ingen nytte blir garnet utspent så alle fuglene ser det;
Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:
18 de lurer efter sitt eget blod, de setter feller for sig selv.
то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!
19 Så går det hver den som søker urettferdig vinning; den tar livet av sine egne herrer.
Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!
20 Visdommen roper høit på gaten, den lar sin røst høre på torvene;
Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,
21 på hjørnet av larmfylte gater roper den, ved portinngangene, rundt omkring i byen taler den og sier:
на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:
22 Hvor lenge vil I uforstandige elske uforstand og spotterne ha lyst til spott og dårene hate kunnskap?
„Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?
23 Vend om og gi akt på min tilrettevisning! Da vil jeg la min ånd velle frem for eder, jeg vil kunngjøre eder mine ord.
Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!
24 Fordi jeg ropte, og I ikke vilde høre, fordi jeg rakte ut min hånd, og ingen gav akt,
Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!
25 fordi I forsmådde alle mine råd og ikke vilde vite av min tilrettevisning,
І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!
26 så vil også jeg le når ulykken rammer eder, jeg vil spotte når det kommer som I reddes for,
Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.
27 når det I reddes for, kommer som et uvær, og eders ulykke farer frem som en stormvind, når trengsel og nød kommer over eder.
Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,
28 Da skal de kalle på mig, men jeg svarer ikke; de skal søke mig, men ikke finne mig.
тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —
29 Fordi de hatet kunnskap og ikke vilde frykte Herren,
за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,
30 fordi de ikke vilde vite av mitt råd og foraktet all min tilrettevisning,
не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!
31 derfor skal de ete frukten av sine gjerninger, og av sine onde råd skal de mettes.
І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —
32 For de uforstandiges selvrådighet dreper dem, og dårenes trygghet ødelegger dem;
бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!
33 men den som hører på mig, skal bo trygt og leve i ro uten frykt for ulykke.
А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“
