Klagesangene 3

1 Jeg er den mann som har sett elendighet under hans vredes ris.

Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —

2 Mig har han ledet og ført i mørke og ikke i lys.

Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.

3 Bare mot mig vender han atter og atter sin hånd den hele dag.

Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.

4 Han lot mitt kjøtt og min hud fortæres; han knuste mine ben.

Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,

5 Han bygget en mur mot mig og omringet mig med bitterhet og møie.

обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,

6 På mørke steder lot han mig bo som de for lenge siden døde.

у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.

7 Han murte igjen for mig, så jeg ikke kan komme ut; han gjorde mine lenker tunge.

Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.

8 Om jeg enn ropte og skrek, lukket han sitt øre for min bønn.

І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,

9 Han tilmurte mine veier med hugne stener, mine stier gjorde han krokete.

Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.

10 En lurende bjørn var han mot mig, en løve i skjul.

Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!

11 Mine veier gjorde han til avveier, han sønderrev mig og ødela mig.

Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!

12 Han spente sin bue og stilte mig op til mål for sin pil.

Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —

13 Han lot sitt koggers sønner fare inn i mine nyrer.

пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́

14 Jeg er blitt til latter for alt mitt folk, til en spottesang for dem hele dagen.

Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.

15 Han mettet mig med bitre urter, han gav mig rikelig malurt å drikke.

Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.

16 Han knuste mine tenner, han gav mig småsten å ete, han trykte mig ned i asken.

І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,

17 Du forkastet mig og tok bort min fred; jeg glemte det som godt er,

і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.

18 og jeg sa: Det er forbi med min kraft og mitt håp til Herren.

І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.

19 Kom i hu min elendighet og min landflyktighet - malurt og galle!

Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —

20 Min sjel kommer det i hu og er nedbøiet i mig.

душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.

21 Dette vil jeg ta mig til hjerte, derfor vil jeg håpe:

Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:

22 Herrens miskunnhet er det at det ikke er forbi med oss; for hans barmhjertighet har ennu ikke ende.

Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —

23 Den er ny hver morgen, din trofasthet er stor.

нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!

24 Herren er min del, sier min sjel; derfor håper jeg på ham.

Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!

25 Herren er god mot dem som bier efter ham, mot den sjel som søker ham.

Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!

26 Det er godt at en bier i stillhet efter Herrens frelse.

Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.

27 Det er godt for en mann at han bærer åk i sin ungdom,

Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —

28 at han sitter ene og tier, når han legger byrder på ham,

нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;

29 at han trykker sin munn i støvet og sier: Kanskje det ennu er håp -

хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;

30 at han vender sitt kinn til den som slår ham, lar sig mette med hån.

хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.

31 For Herren forkaster ikke til evig tid,

Бо Господь не наві́ки ж покине!

32 men om han bedrøver, så forbarmer han sig igjen efter sin rike miskunnhet;

Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —

33 for det er ikke av hjertet han plager eller bedrøver menneskenes barn.

бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.

34 Når nogen knuser alle jordens fanger under sine føtter,

Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,

35 bøier mannens rett for den Høiestes åsyn

щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,

36 eller gjør en mann urett i hans sak - mon Herren ikke ser det?

щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!

37 Hvem talte så det skjedde, uten at Herren bød det?

Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?

38 Er det ikke fra den Høiestes munn både de onde og de gode ting utgår?

Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?

39 Hvorfor klager et menneske som lever? Enhver klage over sin egen synd!

Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.

40 La oss ransake våre veier og granske dem, og la oss vende om til Herren!

Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!

41 La oss løfte vårt hjerte og våre hender til Gud i himmelen!

підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!

42 Vi har syndet og vært gjenstridige; du har ikke tilgitt.

Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,

43 Du innhyllet dig i vrede og forfulgte oss; du slo ihjel, du sparte ikke.

закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

44 Du innhyllet dig i skyer, så ingen bønn trengte igjennem.

закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.

45 Til skarn og utskudd gjorde du oss midt iblandt folkene.

Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,

46 De spilte op sin munn mot oss alle våre fiender.

наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,

47 Gru og grav er blitt oss til del, ødeleggelse og undergang.

страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.

48 Bekker av tårer rinner fra mitt øie fordi mitt folks datter er gått under.

Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.

49 Mitt øie rinner og har ikke ro, det får ingen hvile,

Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,

50 før Herrens øie ser ned fra himmelen.

аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —

51 Mitt øie volder min sjel smerte for alle min stads døtres skyld.

моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.

52 Hårdt jaget de mig som en fugl de som var mine fiender uten årsak.

Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,

53 De vilde gjøre ende på mitt liv, de vilde kaste mig i brønnen, og de kastet sten på mig.

життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.

54 Vannene strømmet over mitt hode; jeg sa: Jeg er fortapt.

Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“

55 Jeg påkalte ditt navn, Herre, fra den dypeste brønn.

Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,

56 Du hørte min røst; lukk ikke ditt øre for mitt rop, men la mig få lindring!

Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!

57 Du var nær den dag jeg kalte på dig; du sa: Frykt ikke!

Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“

58 Herre, du har ført min sjels sak, du har frelst mitt liv.

За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

59 Herre, du har sett den urett jeg har lidt; døm i min sak!

Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!

60 Du har sett all deres hevn, alle deres onde råd mot mig.

Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,

61 Du har hørt deres hån, Herre, alle deres onde råd mot mig,

Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,

62 mine motstanderes tale og deres tanker mot mig den hele dag.

мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.

63 Akt på dem når de sitter, og når de står op! De synger spottesanger om mig.

Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!

64 Du vil gjøre gjengjeld mot dem, Herre, efter deres henders gjerning.

Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

65 Du vil legge et dekke over deres hjerte, din forbannelse vil bli dem til del.

Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!

66 Du vil forfølge dem i vrede og ødelegge dem, så de ikke mere finnes under Herrens himmel.

Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!