Jobs 7

1 Er ikke et menneskes liv på jorden en krigstjeneste, og hans dager som en dagarbeiders dager?

Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!

2 Lik en træl som higer efter skygge, og lik en dagarbeider som venter på sin lønn,

Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

3 således har jeg fått i eie måneder fulle av nød, og møiefulle netter er falt i min lodd.

так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.

4 Når jeg legger mig, da sier jeg: Når skal jeg stå op? Og lang blir aftenen, og jeg blir trett av å kaste mig hit og dit inntil morgenlysningen.

Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.

5 Mitt kjøtt er klædd med makk og med skorper som av jord; min hud skrukner og brister.

Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.

6 Mine dager farer hurtigere avsted enn en veverskyttel, og de svinner bort uten håp.

А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.

7 Kom i hu at mitt liv er et pust! Aldri mere skal mitt øie se noget godt.

Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.

8 Den som nu ser mig, skal ikke mere få øie på mig; når dine øine søker efter mig, er jeg ikke mere.

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.

9 En sky blir borte og farer avsted; således er det med den som farer ned til dødsriket - han stiger ikke op derfra, (Sheol h7585)

Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)

10 han vender ikke mere tilbake til sitt hus, og hans sted kjenner ham ikke lenger.

не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.

11 Så vil da heller ikke jeg legge bånd på min munn; jeg vil tale i min ånds trengsel, jeg vil klage i min sjels bitre smerte.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:

12 Er jeg et hav eller et havuhyre, siden du setter vakt over mig?

Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?

13 Når jeg sier: Min seng skal trøste mig, mitt leie skal hjelpe mig å bære min sorg,

Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,

14 da skremmer du mig med drømmer og forferder mig med syner.

то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене

15 Derfor foretrekker min sjel å kveles - heller døden enn disse avmagrede ben!

І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.

16 Jeg er kjed av dette; jeg lever ikke evindelig; la mig være, for mine dager er et pust.

Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!

17 Hvad er et menneske, at du gir så meget akt på ham og retter dine tanker på ham,

Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?

18 at du opsøker ham hver morgen og prøver ham hvert øieblikk?

Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.

19 Hvor lenge skal det vare før du vender dine øine bort fra mig? Vil du ikke slippe mig til jeg får svelget mitt spytt?

Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?

20 Har jeg syndet, hvad ondt gjorde jeg da mot dig, du menneskevokter? Hvorfor har du gjort mig til skive for dig, så jeg er mig selv til byrde?

Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?

21 Og hvorfor tilgir du ikke min brøde og forlater mig min misgjerning? For nu må jeg legge mig i støvet; når du søker mig, er jeg ikke mere.

І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.