Iacobi 3
1 Nolite plures magistri fieri fratres mei, scientes quoniam maius iudicium sumitis.
Не бувайте многі учителями, браттє моє, знаючи, що більший осуд приймемо.
2 In multis enim offendimus omnes. Si quis in verbo non offendit: hic perfectus est vir. potest etiam freno circumducere totum corpus.
Багато бо грішимо всі. Коли хто в слові не грішить, се звершений чоловік, сильний обуздати і все тіло.
3 Si autem equis frena in ora mittimus ad consentiendum nobis, et omne corpus illorum circumferimus.
Ось бо і коням узди в роти вкладаємо, щоб слухали нас, і все тїло їх повертаємо.
4 Et ecce naves, cum magnae sint, et a ventis validis minentur: circumferuntur autem a modico gubernaculo ubi impetus dirigentis voluerit.
Ось і кораблї, хоч які величезні, і страшенними вітрами носять ся, обертають ся малим стерном, куди воля стерника хоче.
5 Ita et lingua modicum quidem membrum est, et magna exaltat. Ecce quantus ignis quam magnam silvam incendit!
Так само й язик - малий член, а вельми хвалить ся. Ось малий огонь, а які великі речі палить!
6 Et lingua ignis est, universitas iniquitatis. Lingua constituitur in membris nostris, quae maculat totum corpus, et inflammat rotam nativitatis nostrae inflammata a gehenna. (Geenna g1067)
язик огонь, сьвіт неправди; так, язик стоїть між членами нашими, сквернячи все тіло, і палючи круг природи, а запалюючись од геєнни. (Geenna g1067)
7 Omnis enim natura bestiarum, et volucrum, et serpentium, et ceterorum domantur, et domita sunt a natura humana:
Всяка бо природа, зьвірей і птиць, гадів і морських (зьвірів) вгамовуєть ся і вгамовано природою чоловічою;
8 linguam autem nullus hominum domare potest: inquietum malum, plena veneno mortifero.
язика ж ніхто з людей не може вгамувати, без упину бо (се) зло, повне отрути смертоносної.
9 In ipsa benedicimus Deum et Patrem: et in ipsa maledicimus homines, qui ad imaginem, et similitudinem Dei facti sunt.
Ним благословляємо Бога і Отця, і ним кленем людей, що постали поподобию Божому.
10 Ex ipso ore procedit benedictio, et maledictio. Non oportet, fratres mei, haec ita fieri.
Із тих же уст виходить благословеннє і проклін. Не подобає, браттє моє любе, сьому так бути.
11 Numquid fons de eodem foramine emanat dulcem, et amaram aquam?
Хиба криниця з одного джерела випускає солодке і гірке?
12 Numquid potest, fratres mei, ficus uvas facere, aut vitis ficus? Sic neque salsa dulcem potest facere aquam.
Хиба може, браттє моє, смоківниця маслини родити, або виноградина смокви? Так само нї одна криниця не дає солоної і солодкої води.
13 Quis sapiens, et disciplinatus inter vos? Ostendat ex bona conversatione operationem suam in mansuetudine sapientiae.
Хто мудрий та розумний міми вами, нехай покаже з доброго життя діла свої в лагідности і премудрости.
14 Quod si zelum amarum habetis, et contentiones sint in cordibus vestris: nolite gloriari, et mendaces esse adversus veritatem.
Коли ж гірку зависть маєте та сварку в серцї вашому, то не величайтесь і не кривіть на правду.
15 non est enim ista sapientia desursum descendens: sed terrena, animalis, diabolica.
Не сходить ся премудрость звише, а земна (вона), душевна, бісовська.
16 Ubi enim zelus et contentio: ibi inconstantia, et omne opus pravum.
Де бо зависть та сварка, там безладдє і всяке лихе дїло.
17 Quae autem desursum est sapientia, primum quidem pudica est, deinde pacifica, modesta, suadibilis, bonus consentiens, plena misericordia, et fructibus bonis, iudicans sine simulatione.
А та премудрость, що звише, найперше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милости і добрих овочів, безсторонна і нелицемірна.
18 Fructus autem iustitiae, in pace seminatur, facientibus pacem.
Овощ же праведности сїєть ся в упокої тим, хто творить упокій.
