Iacobi 1
1 Iacobus Dei, et Domini nostri Iesu Christi servus, duodecim tribubus, quae sunt in dispersione, salutem.
Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсіяні: Витайте.
2 Omne gaudium existimate fratres mei, cum in tentationes varias incideritis:
Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,
3 scientes quod probatio fidei vestrae patientiam operatur.
знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;
4 Patientia autem opus perfectum habet: ut sitis perfecti et integri in nullo deficientes.
терпіннє ж нехай мав звершене діло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.
5 Si quis autem vestrum indiget sapientia, postulet a Deo, qui dat omnibus affluenter, et non improperat: et dabitur ei.
Коли ж у кого з вас недостав премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всім щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.
6 Postulet autem in fide nihil haesitans: qui enim haesitat, similis est fluctui maris, qui a vento movetur et circumfertur.
Нехай же просить вірою, нічого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбивав.
7 non ergo aestimet homo ille quod accipiat aliquid a Domino.
Нехай бо не думав такий чоловік, що прийме що від Бога.
8 Vir duplex animo inconstans est in omnibus viis suis.
Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.
9 Glorietur autem frater humilis in exaltatione sua:
Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,
10 dives autem in humilitate sua, quoniam sicut flos foeni transibit:
а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.
11 exortus est enim sol cum ardore, et arefecit foenum, et flos eius decidit, et decor vultus eius deperiit: ita et dives in itineribus suis marcescet.
Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.
12 Beatus vir, qui suffert tentationem: quoniam cum probatus fuerit, accipiet coronam vitae, quam repromisit Deus diligentibus se.
Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.
13 Nemo cum tentatur, dicat quoniam a Deo tentatur: Deus enim intentator malorum est: ipse autem neminem tentat.
Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокутує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нікого.
14 Unusquisque vero tentatur a concupiscentia sua abstractus, et illectus.
Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.
15 Deinde concupiscentia cum conceperit, parit peccatum: peccatum vero cum consummatum fuerit, generat mortem.
Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.
16 Nolite itaque errare fratres mei dilectissimi.
Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.
17 Omne datum optimum, et omne donum perfectum desursum est, descendens a Patre luminum, apud quem non est transmutatio, nec vicissitudinis obumbratio.
Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.
18 Voluntarie enim genuit nos verbo veritatis, ut simus initium aliquod creaturae eius.
Схотів бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.
19 Scitis fratres mei dilectissimi. Sit autem omnis homo velox ad audiendum: tardus autem ad loquendum, et tardus ad iram.
Тим же, браттє моє любе, нехай і буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.
20 Ira enim viri, iustitiam Dei non operatur.
Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.
21 Propter quod abiicientes omnem immunditiam, et abundantiam malitiae, in mansuetudine suscipite insitum verbum, quod potest salvare animas vestras.
Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.
22 Estote autem factores verbi, et non auditores tantum: fallentes vosmetipsos.
Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.
23 Quia si quis auditor est verbi, et non factor: hic comparabitur viro consideranti vultum nativitatis suae in speculo:
Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.
24 consideravit enim se, et abiit, et statim oblitus est qualis fuerit.
Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.
25 Qui autem perspexerit in lege perfectae libertatis, et permanserit in ea, non auditor obliviosus factus, sed factor operis: hic beatus in facto suo erit.
Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробував в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель діла; такий буде щасливий у дїланню своїм.
26 Si quis autem putat se religiosum esse, non refrenans linguam suam, sed seducens cor suum, huius vana est religio.
Коли хто думав, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.
27 Religio munda, et immaculata apud Deum et Patrem, haec est: Visitare pupillos, et viduas in tribulatione eorum, et immaculatum se custodire ab hoc saeculo.
Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.
