Iacobi 1
1 Iacobus Dei, et Domini nostri Iesu Christi servus, duodecim tribubus, quae sunt in dispersione, salutem.
Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа. Дванадцятьом племенам, які в розсіянні. Вітання!
2 Omne gaudium existimate fratres mei, cum in tentationes varias incideritis:
Брати мої, вважайте за велику радість, коли ви проходите через різні випробування,
3 scientes quod probatio fidei vestrae patientiam operatur.
знаючи, що випробування вашої віри веде до стійкості.
4 Patientia autem opus perfectum habet: ut sitis perfecti et integri in nullo deficientes.
А стійкість нехай має досконалу дію, щоб ви стали довершеними й бездоганними, без жодного недоліку.
5 Si quis autem vestrum indiget sapientia, postulet a Deo, qui dat omnibus affluenter, et non improperat: et dabitur ei.
Якщо комусь із вас бракує мудрості, то нехай просить [її] в Бога, Який усім дарує щедро й без докору, і буде йому дано.
6 Postulet autem in fide nihil haesitans: qui enim haesitat, similis est fluctui maris, qui a vento movetur et circumfertur.
Але нехай просить із вірою, анітрохи не вагаючись, бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, яку женуть і підіймають вітри.
7 non ergo aestimet homo ille quod accipiat aliquid a Domino.
Нехай така людина навіть не думає, що вона отримає щось від Господа.
8 Vir duplex animo inconstans est in omnibus viis suis.
[Це] людина двоєдушна, невизначена в усіх своїх шляхах.
9 Glorietur autem frater humilis in exaltatione sua:
Нехай незаможний брат хвалиться своїм звеличенням,
10 dives autem in humilitate sua, quoniam sicut flos foeni transibit:
а багатий – своїм приниженням, бо він промине, наче польова квітка.
11 exortus est enim sol cum ardore, et arefecit foenum, et flos eius decidit, et decor vultus eius deperiit: ita et dives in itineribus suis marcescet.
Адже сходить палюче сонце, висушує рослину, її квітка опадає, і краса її обличчя зникає. Ось так і багатий загине у своїх починаннях.
12 Beatus vir, qui suffert tentationem: quoniam cum probatus fuerit, accipiet coronam vitae, quam repromisit Deus diligentibus se.
Блаженна людина, яка вистоює спокусу, бо, здобувши схвалення, вона отримає вінець життя, який Бог обіцяв тим, хто Його любить.
13 Nemo cum tentatur, dicat quoniam a Deo tentatur: Deus enim intentator malorum est: ipse autem neminem tentat.
Нехай ніхто під час спокуси не каже: «Я спокушений Богом». Адже Бог не може бути спокушений злом, і Він нікого не спокушає.
14 Unusquisque vero tentatur a concupiscentia sua abstractus, et illectus.
Кожен спокушається, коли його зваблює й захоплює власне бажання.
15 Deinde concupiscentia cum conceperit, parit peccatum: peccatum vero cum consummatum fuerit, generat mortem.
Бажання, коли зачне, породжує гріх, а гріх, коли дозріє, породжує смерть.
16 Nolite itaque errare fratres mei dilectissimi.
Любі мої брати, не вводьте себе в оману!
17 Omne datum optimum, et omne donum perfectum desursum est, descendens a Patre luminum, apud quem non est transmutatio, nec vicissitudinis obumbratio.
Кожен добрий дарунок і кожен досконалий дар походить згори, спускаючись від Отця світла, в Якому немає ні зміни, ні тіні переміни.
18 Voluntarie enim genuit nos verbo veritatis, ut simus initium aliquod creaturae eius.
За Своєю волею Він породив нас Словом істини, щоб ми стали наче першим плодом [серед] Його творінь.
19 Scitis fratres mei dilectissimi. Sit autem omnis homo velox ad audiendum: tardus autem ad loquendum, et tardus ad iram.
Любі мої брати, знайте: кожна людина повинна бути швидкою до слухання, повільною до говоріння та повільною до гніву.
20 Ira enim viri, iustitiam Dei non operatur.
Бо гнів людський не виконує Божої праведності.
21 Propter quod abiicientes omnem immunditiam, et abundantiam malitiae, in mansuetudine suscipite insitum verbum, quod potest salvare animas vestras.
Тому, відкинувши всяку нечистоту й рештки злоби, прийміть із лагідністю насаджене у вас Слово, яке може врятувати ваші душі.
22 Estote autem factores verbi, et non auditores tantum: fallentes vosmetipsos.
Тож будьте виконавцями Слова, а не тільки слухачами, які обманюють самих себе.
23 Quia si quis auditor est verbi, et non factor: hic comparabitur viro consideranti vultum nativitatis suae in speculo:
Бо якщо хтось є слухачем Слова, а не виконавцем, той подібний до людини, яка розглядає своє обличчя в дзеркалі:
24 consideravit enim se, et abiit, et statim oblitus est qualis fuerit.
вона побачила себе, відійшла й відразу ж забула, як виглядає.
25 Qui autem perspexerit in lege perfectae libertatis, et permanserit in ea, non auditor obliviosus factus, sed factor operis: hic beatus in facto suo erit.
А хто вдивляється в досконалий Закон свободи й перебуває в ньому, [той] не слухач-забудько, а виконавець діла. Він буде блаженний у своїй діяльності.
26 Si quis autem putat se religiosum esse, non refrenans linguam suam, sed seducens cor suum, huius vana est religio.
Якщо хтось думає, що він побожний, [але] не приборкує свого язика, обманюючи своє серце, [то] його побожність нічого не варта.
27 Religio munda, et immaculata apud Deum et Patrem, haec est: Visitare pupillos, et viduas in tribulatione eorum, et immaculatum se custodire ab hoc saeculo.
Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем – це відвідування сиріт і вдів у їхньому горі [та] зберігання себе чистим від світу.
