Giobbe 24

1 Perché non sono dall’Onnipotente fissati dei tempi in cui renda la giustizia? Perché quelli che lo conoscono non veggono quei giorni?

Для чо́го часи́ не заховані від Всемогу́тнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!

2 Gli empi spostano i termini, rapiscono greggi e li menano a pascere;

Пересо́вують ме́жі безбожні, стадо грабують вони та пасу́ть,

3 portano via l’asino dell’orfano, prendono in pegno il bove della vedova;

займають осла в сироти́ни, беруть у заста́ву вола від удовиць.

4 mandano via dalla strada i bisognosi, i poveri del paese si nascondo tutti insieme.

вони бідних з дороги спиха́ють, разом мусять ховатися збі́джені кра́ю.

5 Eccoli, che come onàgri del deserto escono al lor lavoro in cerca di cibo; solo il deserto dà pane a’ lor figliuoli.

Тож вони, бідарі́, немов дикі осли на пустині, вихо́дять на працю свою, здобичі шукаючи, — степ йому хліба дає для дітей.

6 Raccolgono nei campi la loro pastura, raspollano nella vigna dell’empio;

На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,

7 passan la notte ignudi, senza vestito, senza una coperta che li ripari dal freddo.

на́го ночують вони, без одежі, і не мають вкриття́ собі в холоді,

8 Bagnati dagli acquazzoni di montagna, per mancanza di rifugio, si stringono alle rocce.

мокнуть від зливи гірсько́ї, а засло́ни не маючи, скелю вони обіймають.

9 Ce n’è di quelli che strappano dalla mammella l’orfano, che prendono pegni da poveri!

Сироту́ відривають від перс, і в заста́ву беруть від убогого.

10 E questi se ne vanno, ignudi, senza vestiti; hanno fame, e portano i covoni.

Ходять на́го вони, без вбрання́, і голодними носять снопи́.

11 Fanno l’olio nel recinto dell’empio; calcan l’uva nel tino e patiscon la sete.

Хоч між му́рами їхніми ро́блять оливу, то́пчуть чави́ла, — та прагнуть вони!

12 Sale dalle città il gemito de’ morenti; l’anima de’ feriti implora aiuto, e Dio non si cura di codeste infamie!

Стогнуть люди із міста, і кричить душа вби́ваних, а Бог на це зло не зверта́є уваги.

13 Ve ne son di quelli che si ribellano alla luce, non ne conoscono le vie, non ne battono i sentieri.

Вони проти світла бунту́ють, не знають дорі́г Його, і на сте́жках Його не сидять.

14 L’assassino si leva sul far del giorno, e ammazza il meschino e il povero; la notte fa il ladro.

На світа́нку встає душогу́б, замордо́вує бідного та злидаря́, а ніч він прово́дить, як зло́дій.

15 L’occhio dell’adultero spia il crepuscolo, dicendo: “Nessuno mi vedrà!” e si copre d’un velo la faccia.

А перелю́бника око чекає смерка́ння, говорячи: „Не побачить мене жодне око!“і засло́ну кладе на обличчя.

16 I ladri, di notte, sfondano le case; di giorno, si tengono rinchiusi; non conoscono la luce.

Підко́пуються під доми́ в темноті́, замика́ються вдень, світла не знають вони,

17 Il mattino è per essi come ombra di morte; appena lo scorgono provano i terrori del buio.

бо ра́нок для них усіх ра́зом — то те́мрява, і знають вони жахи те́мряви.

18 Voi dite: “L’empio è una festuca sulla faccia dell’acque; la sua parte sulla terra è maledetta; non prenderà più la via delle vigne.

Такий легкий він на пове́рхні води, на землі їхня частка прокля́та, — не ве́рнеться він на дорогу садів-виноградів.

19 Come la siccità e il calore assorbon le acque della neve, così il soggiorno de’ morti inghiottisce chi ha peccato. (Sheol h7585)

Як посу́ха та спе́ка їдять сніжну во́ду, так шео́л поїсть грі́шників! (Sheol h7585)

20 Il seno che lo portò l’oblia; i vermi ne fanno il loro pasto delizioso, nessuno più lo ricorda.

Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево!

21 L’iniquo sarà troncato come un albero: ei che divorava la sterile, priva di figli, e non faceva del bene alla vedova!”

Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра́.

22 Invece, Iddio con la sua forza prolunga i giorni dei prepotenti, i quali risorgono, quand’ormai disperavan della vita.

А міццю своєю він тягне могутніх, — коли він встає, то ніхто вже не певний свойо́го життя!

23 Dà loro sicurezza, fiducia, e i suoi occhi vegliano sul loro cammino.

Бог дає йому все на безпе́ку, і на те він спира́ється, та очі Його бачать їхні доро́ги:

24 Salgono in alto, poi scompaiono ad un tratto; cadono, son mietuti come gli altri mortali; son falciati come le spighe del grano maturo.

піді́ймуться трохи — й не має вже їх, бо понижені. Як усе, вони гинуть, — і зрі́зуються, немов та колоско́ва голо́вка.

25 Se così non è, chi mi smentirà, chi annienterà il mio dire?”

Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомо́вцем, а слово моє на марно́ту обе́рне?“