Giobbe 10

1 L’anima mia prova disgusto della vita; vo’ dar libero corso al mio lamento, vo’ parlar nell’amarezza dell’anima mia!

Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!

2 Io dirò a Dio: “Non mi condannare! Fammi sapere perché contendi meco!”

Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?

3 Ti par egli ben fatto d’opprimere, di sprezzare l’opera delle tue mani e di favorire i disegni de’ malvagi?

Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?

4 Hai tu occhi di carne? Vedi tu come vede l’uomo?

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?

5 I tuoi giorni son essi come i giorni del mortale, i tuoi anni son essi come gli anni degli umani,

Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,

6 che tu investighi tanto la mia iniquità, che t’informi così del mio peccato,

що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,

7 pur sapendo ch’io non son colpevole, e che non v’è chi mi liberi dalla tua mano?

хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?

8 Le tue mani m’hanno formato m’hanno fatto tutto quanto… e tu mi distruggi!

Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.

9 Deh, ricordati che m’hai plasmato come argilla… e tu mi fai ritornare in polvere!

Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.

10 Non m’hai tu colato come il latte e fatto rapprender come il cacio?

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?

11 Tu m’hai rivestito di pelle e di carne, e m’hai intessuto d’ossa e di nervi.

Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

12 Mi sei stato largo di vita e di grazia, la tua provvidenza ha vegliato sul mio spirito,

Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

13 ed ecco quello che nascondevi in cuore! Sì, lo so, questo meditavi:

А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:

14 se avessi peccato, l’avresti ben tenuto a mente, e non m’avresti assolto dalla mia iniquità.

якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.

15 Se fossi stato malvagio, guai a me! Se giusto, non avrei osato alzar la fronte, sazio d’ignominia, spettatore della mia miseria.

Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!

16 Se l’avessi alzata, m’avresti dato la caccia come ad un leone e contro di me avresti rinnovato le tue maraviglie;

А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:

17 m’avresti messo a fronte nuovi testimoni, e avresti raddoppiato il tuo sdegno contro di me; legioni su legioni m’avrebbero assalito.

поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.

18 E allora, perché m’hai tratto dal seno di mia madre? Sarei spirato senza che occhio mi vedesse!

І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,

19 Sarei stato come se non fossi mai esistito, m’avrebbero portato dal seno materno alla tomba!

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.

20 Non son forse pochi i giorni che mi restano? Cessi egli dunque, mi lasci stare, ond’io mi rassereni un poco,

Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,

21 prima ch’io me ne vada, per non più tornare, nella terra delle tenebre e dell’ombra di morte:

поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,

22 terra oscura come notte profonda, ove regnano l’ombra di morte ed il caos, il cui chiarore è come notte oscura”.

до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.