Giacomo 1
1 Giacomo, servitore di Dio e del Signor Gesù Cristo, alle dodici tribù che sono nella dispersione, salute.
Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсіяні: Витайте.
2 Fratelli miei, considerate come argomento di completa allegrezza le prove svariate in cui venite a trovarvi,
Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,
3 sapendo che la prova della vostra fede produce costanza.
знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;
4 E la costanza compia appieno l’opera sua in voi, onde siate perfetti e completi, di nulla mancanti.
терпіннє ж нехай мав звершене діло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.
5 Che se alcuno di voi manca di sapienza, la chiegga a Dio che dona a tutti liberalmente senza rinfacciare, e gli sarà donata.
Коли ж у кого з вас недостав премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всім щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.
6 Ma chiegga con fede, senza star punto in dubbio; perché chi dubita è simile a un’onda di mare, agitata dal vento e spinta qua e là.
Нехай же просить вірою, нічого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбивав.
7 Non pensi già quel tale di ricever nulla dal Signore,
Нехай бо не думав такий чоловік, що прийме що від Бога.
8 essendo uomo d’animo doppio, instabile in tutte le sue vie.
Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.
9 Or il fratello d’umil condizione si glori della sua elevazione;
Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,
10 e il ricco, della sua umiliazione, perché passerà come fior d’erba.
а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.
11 Il sole si leva col suo calore ardente e fa seccare l’erba, e il fiore d’essa cade, e la bellezza della sua apparenza perisce; così anche il ricco appassirà nelle sue imprese.
Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.
12 Beato l’uomo che sostiene la prova; perché, essendosi reso approvato, riceverà la corona della vita, che il Signore ha promessa a quelli che l’amano.
Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.
13 Nessuno, quand’è tentato, dica: Io son tentato da Dio; perché Dio non può esser tentato dal male, né Egli stesso tenta alcuno;
Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокутує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нікого.
14 ma ognuno è tentato dalla propria concupiscenza che lo attrae e lo adesca.
Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.
15 Poi la concupiscenza avendo concepito partorisce il peccato; e il peccato, quand’è compiuto, produce la morte.
Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.
16 Non errate, fratelli miei diletti;
Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.
17 ogni donazione buona e ogni dono perfetto vengono dall’alto, discendendo dal Padre degli astri luminosi presso il quale non c’è variazione né ombra prodotta da rivolgimento.
Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.
18 Egli ci ha di sua volontà generati mediante la parola di verità, affinché siamo in certo modo le primizie delle sue creature.
Схотів бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.
19 Questo lo sapete, fratelli miei diletti; ma sia ogni uomo pronto ad ascoltare, tardo al parlare, lento all’ira;
Тим же, браттє моє любе, нехай і буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.
20 perché l’ira dell’uomo non mette in opra la giustizia di Dio.
Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.
21 Perciò, deposta ogni lordura e resto di malizia, ricevete con mansuetudine la Parola che è stata piantata in voi, e che può salvare le anime vostre.
Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.
22 Ma siate facitori della Parola e non soltanto uditori, illudendo voi stessi.
Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.
23 Perché, se uno è uditore della Parola e non facitore, è simile a un uomo che mira la sua natural faccia in uno specchio;
Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.
24 e quando s’è mirato se ne va, e subito dimentica qual era.
Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.
25 Ma chi riguarda bene addentro nella legge perfetta, che è la legge della libertà, e persevera, questi, non essendo un uditore dimentichevole ma facitore dell’opera, sarà beato nel suo operare.
Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробував в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель діла; такий буде щасливий у дїланню своїм.
26 Se uno pensa d’esser religioso, e non tiene a freno la sua lingua ma seduce il cuor suo, la religione di quel tale è vana.
Коли хто думав, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.
27 La religione pura e immacolata dinanzi a Dio e Padre è questa: visitar gli orfani e le vedove nelle loro afflizioni, e conservarsi puri dal mondo.
Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.
