Ecclesiaste 3

1 Per tutto v’è il suo tempo, v’è il suo momento per ogni cosa sotto il cielo:

Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:

2 un tempo per nascere e un tempo per morire; un tempo per piantare e un tempo per svellere ciò ch’è piantato;

час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,

3 un tempo per uccidere e un tempo per guarire; un tempo per demolire e un tempo per costruire;

час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,

4 un tempo per piangere e un tempo per ridere; un tempo per far cordoglio e un tempo per ballare;

час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,

5 un tempo per gettar via pietre e un tempo per raccoglierle; un tempo per abbracciare e un tempo per astenersi dagli abbracciamenti;

час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,

6 un tempo per cercare e un tempo per perdere; un tempo per conservare e un tempo per buttar via;

час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,

7 un tempo per strappare e un tempo per cucire; un tempo per tacere e un tempo per parlare;

час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,

8 un tempo per amare e un tempo per odiare; un tempo per la guerra e un tempo per la pace.

час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!

9 Che profitto trae dalla sua fatica colui che lavora?

Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?

10 Io ho visto le occupazioni che Dio dà agli uomini perché vi si affatichino.

Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,

11 Dio ha fatto ogni cosa bella al suo tempo; egli ha perfino messo nei loro cuori il pensiero della eternità, quantunque l’uomo non possa comprendere dal principio alla fine l’opera che Dio ha fatta.

— усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.

12 Io ho riconosciuto che non v’è nulla di meglio per loro del rallegrarsi e del procurarsi del benessere durante la loro vita,

Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.

13 ma che se uno mangia, beve e gode del benessere in mezzo a tutto il suo lavoro, è un dono di Dio.

I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!

14 Io ho riconosciuto che tutto quello che Dio fa è per sempre; niente v’è da aggiungervi, niente da togliervi; e che Dio fa così perché gli uomini lo temano.

Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!

15 Ciò che è, è già stato prima, e ciò che sarà è già stato, e Dio riconduce ciò ch’è passato.

Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!

16 Ho anche visto sotto il sole che nel luogo stabilito per giudicare v’è della empietà, e che nel luogo stabilito per la giustizia v’è della empietà,

І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.

17 e ho detto in cuor mio: “Iddio giudicherà il giusto e l’empio poiché v’è un tempo per il giudicio di qualsivoglia azione e, nel luogo fissato, sarà giudicata ogni opera”.

Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.

18 Io ho detto in cuor mio: “Così è, a motivo dei figliuoli degli uomini perché Dio li metta alla prova, ed essi stessi riconoscano che non sono che bestie”.

Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,

19 Poiché la sorte de’ figliuoli degli uomini è la sorte delle bestie; agli uni e alle altre tocca la stessa sorte; come muore l’uno, così muore l’altra; hanno tutti un medesimo soffio, e l’uomo non ha superiorità di sorta sulla bestia; poiché tutto è vanità.

бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!

20 Tutti vanno in un medesimo luogo; tutti vengon dalla polvere, e tutti ritornano alla polvere.

Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.

21 Chi sa se il soffio dell’uomo sale in alto, e se il soffio della bestia scende in basso nella terra?

Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?

22 Io ho dunque visto che non v’è nulla di meglio per l’uomo del rallegrarsi, nel compiere il suo lavoro; tale è la sua parte; poiché chi lo farà tornare per godere di ciò che verrà dopo di lui?

І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?