Giobbe 4

1 ED Elifaz Temanita rispose, e disse:

І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:

2 Se noi imprendiamo a parlarti, ti sarà egli molesto? Ma pur chi potrebbe rattener le parole?

„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?

3 Ecco, tu correggevi molti, E rinforzavi le mani rimesse.

Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,

4 I tuoi ragionamenti ridirizzavano quelli che vacillavano, E tu raffermavi le ginocchia che piegavano.

того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!

5 Ma ora che [il male] ti è avvenuto, tu te ne affanni; [Ora ch'è] giunto fino a te, tu ne sei smarrito.

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.

6 La tua pietà non [è] ella [stata] la tua speranza, [E] l'integrità delle tue vie la tua aspettazione?

Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?

7 Deh! rammemorati, quale innocente perì mai, Ed ove furono gli [uomini] diritti [mai] distrutti?

Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?

8 Siccome io ho veduto che quelli che arano l'iniquità, E seminano la perversità, la mietono.

Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:

9 Essi periscono per l'alito di Dio, E son consumati dal soffiar delle sue nari.

вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!

10 Il ruggito del leone, e il grido del fier leone [son ribattuti]; E i denti de' leoncelli sono stritolati.

Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.

11 Il vecchio leone perisce per mancamento di preda, E i figli della leonessa son dissipati.

Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.

12 Or mi è stata di nascosto significata una parola, E l'orecchio mio ne ha ritenuto un poco.

І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.

13 Fra le immaginazioni delle visioni notturne, Quando il più profondo sonno cade sopra gli uomini,

У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,

14 Mi è venuto uno spavento ed un tremito, Che ha spaventate tutte quante le mie ossa.

спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —

15 Ed uno spirito è passato davanti a me, Che mi ha fatto arricciare i peli della mia carne;

і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.

16 Egli si è fermato, ed io non ho riconosciuto il suo aspetto; Una sembianza è stata davanti agli occhi miei, Ed io ho udita una voce sommessa [che diceva: ]

Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:

17 L'uomo sarebbe egli giustificato da Dio? L'uomo sarebbe egli giudicato puro dal suo fattore?

„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?

18 Ecco, egli non si fida ne' suoi servitori, E scorge della temerità ne' suoi Angeli.

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!

19 Quanto più in coloro che abitano in case di fango, Il cui fondamento [è] nella polvere, E che son ridotti in polvere, esposti a' vermi?

Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!

20 Dalla mattina alla sera sono stritolati, E periscono in perpetuo, senza che alcuno vi ponga mente.

Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.

21 L'eccellenza ch'era in loro non si diparte ella? Muoiono, ma non con sapienza.

Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!