Job 30

1 Und jetzt verlachen mich solche, die jünger sind als ich, deren Väter ich meinen Herdenhunden nicht hätte beigesellen mögen.

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

2 Was sollte mir auch ihrer Hände Kraft, da es für sie doch keine volle Reife giebt?

Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

3 Durch Mangel und durch Hunger ausgedörrt, benagen sie dürres Land, die unfruchtbare Wüste und Öde,

Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

4 sie, die Melde pflücken am Gesträuch und deren Speise Ginsterwurzeln sind.

рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.

5 Aus der Gesellschaft werden sie fortgetrieben; man schreit über sie wie über einen Dieb.

Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,

6 In schauerlichen Schluchten müssen sie wohnen, in Erdlöchern und Felsenhöhlen.

так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,

7 Zwischen den Sträuchern brüllen sie, unter den Nesseln thun sie sich zusammen;

ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —

8 eine ruchlose und ehrlose Brut wurden sie hinausgepeitscht aus dem Lande.

сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!

9 Und jetzt bin ich ihr Spottlied geworden und diene ihnen zum Gerede.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.

10 Sie verabscheuen mich, rücken fern von mir hinweg und scheuen sich nicht, mir ins Gesicht zu speien.

Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,

11 Denn meine Sehne hat er gelöst und mich gebeugt, so lassen auch sie den Zügel vor mir schießen.

бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.

12 Zur Rechten erhebt sich die Brut; meine Füße stoßen sie hinweg und schütten wider mich ihre Verderbensstraßen auf.

По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.

13 Meinen Pfad haben sie aufgerissen, zu meinem Sturze helfen sie, die Helferlosen.

Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —

14 Wie durch breite Bresche kommen sie, unter Trümmern wälzen sie sich heran.

немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.

15 Schrecknisse haben sich gegen mich gewendet; dem Sturmwinde gleich jagen sie meinen Adel dahin, und wie eine Wolke ist mein Glück entschwunden.

Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.

16 Und jetzt zerfließt in mir meine Seele, Tage des Elends halten mich fest.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 Die Nacht bohrt in meine Gebeine und löst sich von mir ab, und meine Nager schlafen nicht.

Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.

18 Durch Allgewalt ist mein Gewand entstellt; wie die Halsöffnung meines Leibrocks umschließt es mich.

З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.

19 Er hat mich in den Kot geworfen, und dem Staub und der Asche ward ich gleich.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.

20 Ich schreie zu dir, doch du antwortest mir nicht; ich stehe da, du aber starrst mich an.

Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.

21 Du wandelst dich in einen Grausamen für mich, mit deiner starken Hand befeindest du mich.

Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.

22 Du hebst mich auf den Sturmwind, lässest mich dahinfahren und lässest mich vergehn in Sturmesbrausen.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!

23 Ja, ich weiß zum Tode willst du mich führen und zum Versammlungshaus für alles Lebende.

Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.

24 Doch - streckt wohl einer nicht im Sturze seine Hand nach Rettung aus, oder giebts bei seinem Untergang nicht darob Hilfsgeschrei?

Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 Oder habe ich nicht um den geweint, der harte Tage hatte, und hat mein Herz des Armen nicht gejammert?

Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 Ja, auf Glück hoffte ich, aber Unheil kam; ich harrte auf Licht und es kam Dunkel.

Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.

27 Mein Inneres siedet ohne Unterlaß, Tage des Elends überfielen mich.

Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,

28 Geschwärzt gehe ich einher - doch nicht vom Sonnenbrand; ich stehe auf und schreie vor den Leuten.

ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.

29 Der Schakale Bruder bin ich geworden und ein Genosse den Straußen.

Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,

30 Meine Haut ist schwarz geworden und löst sich von mir ab, und meine Gebeine sind von Glut verbrannt.

моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.

31 Und so ward meine Zither zum Klagelaut und meine Schalmei zu lautem Weinen.

І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.