Job 3

1 Endlich öffnete Hiob den Mund und verfluchte seinen Geburtstag.

По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.

2 Und Hiob hob an und sprach:

І Йов заговорив та й сказав:

3 Verflucht sei der Tag, an dem ich geboren, und die Nacht, die da sprach: es ward ein Knabe empfangen!

„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“

4 Dieser Tag müsse finster bleiben: nicht frage nach ihm Gott in der Höhe, noch erglänze über ihm Tageshelle!

Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.

5 Zurückfordern sollen ihn Finsternis und Tiefdunkel; Wolkendickicht lagere über ihm, und Tagverdüsterung möge ihn erschrecken.

Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!

6 Jene Nacht - sie sei ein Raub der Finsternis: nicht soll sie sich freuen unter des Jahres Tagen und in die Zahl der Monde trete sie nicht ein.

Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!

7 Ja, diese Nacht sei unfruchtbar: kein Jubelruf soll sie durchdringen.

Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!

8 Es sollen sie verwünschen, die den Tag verfluchen, die fähig sind, den Drachen anzuhetzen.

Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!

9 Es müssen sich verfinstern ihrer Dämmerung Sterne; sie harre auf Licht - umsonst! und niemals schaue sie der Morgenröte Wimpern,

Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —

10 weil sie mir nicht verschloß des Mutterleibes Pforten, nicht barg das Elend vor meinen Augen!

бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!

11 Warum starb ich nicht im Mutterleibe, verschied ich nicht, als ich herausgetreten aus dem Mutterschoß?

Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?

12 Warum empfingen mich Kniee, und wozu Brüste, daß ich sog?

Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?

13 So läge ich nun und rastete, wäre entschlafen und hätte Ruhe

Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок

14 bei Königen und Ratsherren der Länder, die Pyramiden für sich bauten,

з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,

15 oder mit Fürsten, reich an Gold, die ihre Häuser mit Silber füllten.

або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!

16 Oder einer verscharrten Fehlgeburt gleich wäre ich nicht ins Dasein getreten, Kindern gleich, die nie das Licht geschaut.

Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?

17 Dort hören Frevler auf mit Toben, dort haben Ruhe, deren Kraft erschöpft.

Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,

18 Es rasten die Gefangenen allzumal, sie hören nicht des Fronvogts Ruf.

разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!

19 Klein und groß gilt dort gleich, und frei ist der Knecht von seinem Herrn!

Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...

20 Warum schenkt er dem Elenden das Licht und Tiefbetrübten das Leben? -

І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,

21 die da harren auf den Tod, er aber kommt nicht, die nach ihm graben, eifriger als nach Schätzen;

що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,

22 die sich freuen würden bis zum Jubel, jauchzen würden, wenn sie das Grab fänden -

тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,

23 dem Manne, dessen Pfad verborgen ist, den Gott ringsum abgesperrt hat?

мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?

24 Denn Seufzen ward mein täglich Brot, und gleich dem Wasser strömen meine Klagen.

Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,

25 Denn graute mir vor etwas, so traf es mich, und wovor ich schauderte, das ward mir zu Teil.

бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.

26 Noch fand ich nicht Ruhe, nicht Rast, nicht Frieden, da kam schon neues Toben!

Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“