Job 14

1 L'homme né de femme est de courte vie, et rassasié d'agitations.

Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

2 Il sort comme une fleur, puis il est coupé, et il s'enfuit comme une ombre qui ne s'arrête point.

вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

3 Cependant tu as ouvert tes yeux sur lui, et tu me tires en cause devant toi.

І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

4 Qui est-ce qui tirera le pur de l'impur? personne.

Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

5 Les jours de l'homme sont déterminés, le nombre de ses mois est entre tes mains, tu lui as prescrit ses limites, et il ne passera point au delà.

Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

6 Retire-toi de lui, afin qu'il ait du relâche, jusqu'à ce que comme un mercenaire il ait achevé sa journée.

відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

7 Car si un arbre est coupé, il y a de l'espérance, et il poussera encore, et ne manquera pas de rejetons;

Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

8 Quoique sa racine soit envieillie dans la terre, et que son tronc soit mort dans la poussière;

якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

9 Dès qu'il sentira l'eau il regermera, et produira des branches, comme un arbre nouvellement planté.

то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

10 Mais l'homme meurt, et perd toute sa force; il expire; et puis où est-il?

А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

11 [Comme] les eaux s'écoulent de la mer, et une rivière s'assèche, et tarit;

Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

12 Ainsi l'homme est couché par terre, et ne se relève point; jusqu'à ce qu'il n'y ait plus de cieux ils ne se réveilleront point, et ne seront point réveillés de leur sommeil.

так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

13 Ô que tu me cachasses dans une fosse sous la terre, que tu m'y misses à couvert jusqu'à ce que ta colère fût passée, [et] que tu me donnasses un terme; après lequel tu te souvinsses de moi! (Sheol h7585)

О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)

14 Si l'homme meurt, revivra-t-il? J'attendrai [donc] tous les jours de mon combat, jusqu'à ce qu'il m'arrive du changement.

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

15 Appelle-moi, et je te répondrai; ne dédaigne point l'ouvrage de tes mains.

Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

16 Or maintenant tu comptes mes pas, et tu n'exceptes rien de mon péché.

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

17 Mes péchés sont cachetés comme dans une valise, et tu as cousu ensemble mes iniquités.

провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

18 Car [comme] une montagne en tombant s'éboule, et [comme] un rocher est transporté de sa place;

Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

19 Et [comme] les eaux minent les pierres, et entraînent par leur débordement la poussière de la terre, avec tout ce qu'elle a produit, tu fais ainsi périr l'attente de l'homme [mortel].

каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

20 Tu te montres toujours plus fort que lui, et il s'en va; [et] lui ayant fait changer de visage, tu l'envoies au loin.

Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

21 Ses enfants seront avancés, et il n'en saura rien; ou ils seront abaissés, et il ne s'en souciera point.

Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

22 Seulement sa chair, [pendant qu'elle est] sur lui, a de la douleur, et son âme s'afflige [tandis qu'elle est] en lui.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.