Psaumes 60

1 Au chef des chantres. Sur le lis lyrique. Hymne de David, pour enseigner. Lorsqu’il fit la guerre aux Syriens de Mésopotamie et aux Syriens de Tsoba, et que Joab revint et battit dans la vallée du sel douze mille Édomites. O Dieu! tu nous as repoussés, dispersés, Tu t’es irrité: relève-nous!

Для дириґента хору. На спів: „Лілея свідчення“. Золотий псалом Давидів для навча́ння, коли він підпалив був Ара́м двох річо́к і Ара́м Цови́, і коли вернувся Йоав і побив Едо́ма в Соляній долині, дванадцять тисяч. Боже, покинув Ти нас, розпоро́шив Ти нас, Ти нагні́вався був, — поверни́ся ж до нас!

2 Tu as ébranlé la terre, tu l’as déchirée: Répare ses brèches, car elle chancelle!

Ти землею затряс, і її розірвав, — уздоров же ула́мки її, бо вона захита́лась!

3 Tu as fait voir à ton peuple des choses dures, Tu nous as abreuvés d’un vin d’étourdissement.

Ти вчинив, що наро́д Твій побачив тяжке́, напоїв нас отру́тним вином.

4 Tu as donné à ceux qui te craignent une bannière, Pour qu’elle s’élève à cause de la vérité. (Pause)

Ти дав пра́пора тим, хто боїться Тебе, щоб збирались вони перед правдою. (Се́ла)

5 Afin que tes bien-aimés soient délivrés, Sauve par ta droite, et exauce-nous!

Щоб любі Твої були ви́зволені, Своєю правицею допоможи́, й обізви́ся до нас!

6 Dieu a dit dans sa sainteté: Je triompherai, Je partagerai Sichem, je mesurerai la vallée de Succoth;

У святині Своїй Бог промовив: „Нехай розвеселю́сь, — розділю́ Я Сихе́м і долину Сукко́тську поміряю!

7 A moi Galaad, à moi Manassé; Éphraïm est le rempart de ma tête, Et Juda, mon sceptre;

Належить Мені Ґілеа́д, Мені Манасі́я, а Єфрем — охоро́на Моїй голові́, Юда — бе́рло Моє.

8 Moab est le bassin où je me lave; Je jette mon soulier sur Édom; Pays des Philistins, pousse à mon sujet des cris de joie!

Моа́в — то мідни́ця Мого миття́, на Едо́м узуття́м Своїм кину, филисте́ю, — вигукуй для Мене із радістю!“

9 Qui me mènera dans la ville forte? Qui me conduira à Édom?

Хто мене запрова́дить до міста тверди́нного, хто́ до Едо́му мене попрова́дить?

10 N’est-ce pas toi, ô Dieu, qui nous as repoussés, Et qui ne sortais plus, ô Dieu, avec nos armées?

Хіба́ ж Ти покинув нас, Боже, і серед нашого війська не ви́йдеш вже, Боже?

11 Donne-nous du secours contre la détresse! Le secours de l’homme n’est que vanité.

Подай же нам поміч на ворога, лю́дська бо поміч — марно́та!

12 Avec Dieu, nous ferons des exploits; Il écrasera nos ennemis.

Ми мужність ви́явимо в Бозі, — і Він пото́пче противників наших!