Job 7
1 Le sort de l’homme sur la terre est celui d’un soldat, Et ses jours sont ceux d’un mercenaire.
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Comme l’esclave soupire après l’ombre, Comme l’ouvrier attend son salaire,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 Ainsi j’ai pour partage des mois de douleur, J’ai pour mon lot des nuits de souffrance.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Je me couche, et je dis: Quand me lèverai-je? Quand finira la nuit? Et je suis rassasié d’agitations jusqu’au point du jour.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 Mon corps se couvre de vers et d’une croûte terreuse, Ma peau se crevasse et se dissout.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 Mes jours sont plus rapides que la navette du tisserand, Ils s’évanouissent: plus d’espérance!
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Souviens-toi que ma vie est un souffle! Mes yeux ne reverront pas le bonheur.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 L’œil qui me regarde ne me regardera plus; Ton œil me cherchera, et je ne serai plus.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 Comme la nuée se dissipe et s’en va, Celui qui descend au séjour des morts ne remontera pas; (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 Il ne reviendra plus dans sa maison, Et le lieu qu’il habitait ne le connaîtra plus.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 C’est pourquoi je ne retiendrai point ma bouche, Je parlerai dans l’angoisse de mon cœur, Je me plaindrai dans l’amertume de mon âme.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Suis-je une mer, ou un monstre marin, Pour que tu établisses des gardes autour de moi?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Quand je dis: Mon lit me soulagera, Ma couche calmera mes douleurs,
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 C’est alors que tu m’effraies par des songes, Que tu m’épouvantes par des visions.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 Ah! Je voudrais être étranglé! Je voudrais la mort plutôt que ces os!
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 Je les méprise!… je ne vivrai pas toujours… Laisse-moi, car ma vie n’est qu’un souffle.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Qu’est-ce que l’homme, pour que tu en fasses tant de cas, Pour que tu daignes prendre garde à lui,
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 Pour que tu le visites tous les matins, Pour que tu l’éprouves à tous les instants?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Quand cesseras-tu d’avoir le regard sur moi? Quand me laisseras-tu le temps d’avaler ma salive?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Si j’ai péché, qu’ai-je pu te faire, gardien des hommes? Pourquoi me mettre en butte à tes traits? Pourquoi me rendre à charge à moi-même?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 Que ne pardonnes-tu mon péché, Et que n’oublies-tu mon iniquité? Car je vais me coucher dans la poussière; Tu me chercheras, et je ne serai plus.
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
