< Job 24 >

1 Pourquoi le Tout-Puissant ne met-il pas des temps en réserve, Et pourquoi ceux qui le connaissent ne voient-ils pas ses jours?
Для чо́го часи́ не заховані від Всемогу́тнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!
2 On déplace les bornes, On vole des troupeaux, et on les fait paître;
Пересо́вують ме́жі безбожні, стадо грабують вони та пасу́ть,
3 On enlève l’âne de l’orphelin, On prend pour gage le bœuf de la veuve;
займають осла в сироти́ни, беруть у заста́ву вола від удовиць.
4 On repousse du chemin les indigents, On force tous les malheureux du pays à se cacher.
вони бідних з дороги спиха́ють, разом мусять ховатися збі́джені кра́ю.
5 Et voici, comme les ânes sauvages du désert, Ils sortent le matin pour chercher de la nourriture, Ils n’ont que le désert pour trouver le pain de leurs enfants;
Тож вони, бідарі́, немов дикі осли на пустині, вихо́дять на працю свою, здобичі шукаючи, — степ йому хліба дає для дітей.
6 Ils coupent le fourrage qui reste dans les champs, Ils grappillent dans la vigne de l’impie;
На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,
7 Ils passent la nuit dans la nudité, sans vêtement, Sans couverture contre le froid;
на́го ночують вони, без одежі, і не мають вкриття́ собі в холоді,
8 Ils sont percés par la pluie des montagnes, Et ils embrassent les rochers comme unique refuge.
мокнуть від зливи гірсько́ї, а засло́ни не маючи, скелю вони обіймають.
9 On arrache l’orphelin à la mamelle, On prend des gages sur le pauvre.
Сироту́ відривають від перс, і в заста́ву беруть від убогого.
10 Ils vont tout nus, sans vêtement, Ils sont affamés, et ils portent les gerbes;
Ходять на́го вони, без вбрання́, і голодними носять снопи́.
11 Dans les enclos de l’impie ils font de l’huile, Ils foulent le pressoir, et ils ont soif;
Хоч між му́рами їхніми ро́блять оливу, то́пчуть чави́ла, — та прагнуть вони!
12 Dans les villes s’exhalent les soupirs des mourants, L’âme des blessés jette des cris… Et Dieu ne prend pas garde à ces infamies!
Стогнуть люди із міста, і кричить душа вби́ваних, а Бог на це зло не зверта́є уваги.
13 D’autres sont ennemis de la lumière, Ils n’en connaissent pas les voies, Ils n’en pratiquent pas les sentiers.
Вони проти світла бунту́ють, не знають дорі́г Його, і на сте́жках Його не сидять.
14 L’assassin se lève au point du jour, Tue le pauvre et l’indigent, Et il dérobe pendant la nuit.
На світа́нку встає душогу́б, замордо́вує бідного та злидаря́, а ніч він прово́дить, як зло́дій.
15 L’œil de l’adultère épie le crépuscule; Personne ne me verra, dit-il, Et il met un voile sur sa figure.
А перелю́бника око чекає смерка́ння, говорячи: „Не побачить мене жодне око!“і засло́ну кладе на обличчя.
16 La nuit ils forcent les maisons, Le jour ils se tiennent enfermés; Ils ne connaissent pas la lumière.
Підко́пуються під доми́ в темноті́, замика́ються вдень, світла не знають вони,
17 Pour eux, le matin c’est l’ombre de la mort, ils en éprouvent toutes les terreurs.
бо ра́нок для них усіх ра́зом — то те́мрява, і знають вони жахи те́мряви.
18 Eh quoi! L’impie est d’un poids léger sur la face des eaux, Il n’a sur la terre qu’une part maudite, Il ne prend jamais le chemin des vignes!
Такий легкий він на пове́рхні води, на землі їхня частка прокля́та, — не ве́рнеться він на дорогу садів-виноградів.
19 Comme la sécheresse et la chaleur absorbent les eaux de la neige, Ainsi le séjour des morts engloutit ceux qui pèchent! (Sheol h7585)
Як посу́ха та спе́ка їдять сніжну во́ду, так шео́л поїсть грі́шників! (Sheol h7585)
20 Quoi! Le sein maternel l’oublie, Les vers en font leurs délices, On ne se souvient plus de lui! L’impie est brisé comme un arbre,
Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево!
21 Lui qui dépouille la femme stérile et sans enfants, Lui qui ne répand aucun bienfait sur la veuve!…
Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра́.
22 Non! Dieu par sa force prolonge les jours des violents, Et les voilà debout quand ils désespéraient de la vie;
А міццю своєю він тягне могутніх, — коли він встає, то ніхто вже не певний свойо́го життя!
23 Il leur donne de la sécurité et de la confiance, Il a les regards sur leurs voies.
Бог дає йому все на безпе́ку, і на те він спира́ється, та очі Його бачать їхні доро́ги:
24 Ils se sont élevés; et en un instant ils ne sont plus, Ils tombent, ils meurent comme tous les hommes, Ils sont coupés comme la tête des épis.
піді́ймуться трохи — й не має вже їх, бо понижені. Як усе, вони гинуть, — і зрі́зуються, немов та колоско́ва голо́вка.
25 S’il n’en est pas ainsi, qui me démentira, Qui réduira mes paroles à néant?
Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомо́вцем, а слово моє на марно́ту обе́рне?“

< Job 24 >