Job 7

1 La vie de l'homme sur la terre est-elle autre chose qu'une épreuve? N'est- il pas lui-même comme un ouvrier à gages que l'on prend le jour où l'on veut l'employer,

Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!

2 Ou comme l'esclave qui craint son maître et ne gagne qu'un peu de repos à l'ombre, ou comme le journalier à qui l'on fait attendre son salaire?

Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,

3 Et moi j'ai vainement attendu des mois entiers; il ne m'a été accordé que des nuits de douleurs.

так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.

4 Si je me couche, je dis: Quand viendra le jour? Et si je me lève: Quand viendra le soir? Et je suis accablé de souffrance du soir à l'aurore.

Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.

5 Mon corps est souillé de la pourriture des vers; j'amollis les glèbes de la terre avec le pus que je jette.

Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.

6 Ma vie est plus légère que la parole; elle s'est consumée comme une espérance déçue.

А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.

7 Souviens-toi, Eliphaz, que ma vie n'est qu'un souffle et que mon œil ne verra plus rien d'heureux.

Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.

8 Et œil qui me voit ne me verra plus; tu jettes un regard sur moi et je ne suis plus,

Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.

9 Semblable à un nuage suspendu dans les cieux. Car une fois descendu aux enfers l'homme n'en remontera jamais. (Sheol h7585)

Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)

10 Il ne reviendra point en la maison qui était la sienne, et sa contrée natale ne le reconnaîtrait pas.

не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.

11 Non, je n'épargnerai pas les discours; je parlerai dans l'angoisse où je suis; j'ai hâte d'épancher l'amertume de mon âme.

Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:

12 Suis-je la mer, suis-je un serpent pour que tu te gardes de moi?

Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?

13 J'avais dit: Mon lit me consolera, et je renfermerai en moi-même les pensées qui me viendront sur ma couche.

Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,

14 Et vous, ô mon Dieu, vous m'effrayez par des songes, vous m'épouvantez par des visions.

то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене

15 Retirez de ma vie le souffle; que la mort désunisse mes os.

І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.

16 Je ne puis toujours vivre afin que ma patience soit toujours exercée; détournez-vous de moi, Seigneur, car mon existence n'est d'aucun prix.

Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!

17 Qu'est-ce donc que l'homme pour que vous l'honoriez, pour que vous attachiez sur lui votre pensée?

Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?

18 Le visiterez-vous avant le jour; le jugerez-vous pendant les heures de repos?

Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.

19 Jusqu'à quand me retiendrez-vous? Attendrez-vous que j'ai craché toute ma salive?

Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?

20 Si j'ai péché, qu'ai-je à faire, ô vous qui connaissez la conscience des hommes? Pourquoi m'avez-vous contraint de vous adresser mes plaintes et d'être pour vous un fardeau?

Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?

21 Pourquoi n'avez-vous point mis en oubli mes péchés et leur purification? Je vais tout à l'heure entrer dans la terre; aux premières lueurs du matin je ne suis plus.

І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.