Job 6

1 Job reprenant dit:

А Йов відповів та й сказав:

2 Plût à Dieu que l'on mît à la fois dans une balance ma colère et mes douleurs;

„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,

3 Celles-ci pèseraient plus que le sable du rivage de la mer; mais, à ce qu'il me semble, mes paroles sont en efficacité.

то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!

4 Car j'ai dans le corps les traits du Seigneur; leur courroux boit mon sang, et dès que je commence à discourir, ils me percent.

Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...

5 Mais quoi! Est-ce sans motif que l'âne sauvage se met à braire, ou parce qu'il demande à manger? Et le bœuf mugit-il devant une crèche pleine de fourrage?

Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?

6 Mange-t-on le pain sans sel? Et trouve-t-on du goût aux paroles vaines?

Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?

7 Pour moi, les aliments que l'on me sert, maintenant que je suis en proie à une colère qui ne me laisse point de repos, ont une odeur comme celle du lion.

Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.

8 Puisse ma prière être exaucée, puisse le Seigneur m'accorder ce que j'espère.

О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!

9 Le Seigneur a commencé, qu'il m'achève; qu'il mette fin à mes maux par une prompte mort.

О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —

10 Puisse ma ville être un sépulcre dont je franchisse le mur d'un saut; je n'hésiterais pas; car je n'ai jamais éludé les saintes volontés de mon Dieu.

то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!

11 Quelle est donc ma force pour subsister? Combien de temps encore ma vie me soutiendra-t-elle?

Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?

12 Ai-je la fermeté de la pierre? Mes chairs sont-elles d'airain?

Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?

13 Est-ce que je n'avais pas mis ma confiance en Dieu? Mais tout secours s'est éloigné de moi.

Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?

14 La miséricorde m'a méconnu; l'œil vigilant du Seigneur m'a méprisé.

Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.

15 Mes proches ne m'ont point regardé; ils m'ont quitté rapides comme un torrent; ils ont passé près de moi comme un flot.

Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,

16 Ceux qui me révéraient, je vois maintenant qu'ils s'étaient attachés à moi comme la neige ou la glace,

темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.

17 Qui fondent au retour de la chaleur, tellement que l'on ne peut retracer ce qu'elles étaient.

Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.

18 C'est ainsi qu'ils m'ont tous abandonné; j'ai péri et je suis devenu un homme sans asile.

Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.

19 Regardez les chemins de Théman et les sentiers de Sadeba, vous qui voyez parfaitement.

Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.

20 Ils auront à rougir de honte, ceux qui se croient forts parce qu'ils possèdent des villes et des richesses.

І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.

21 Et vous, vous êtes venus à moi sans pitié; et quand vous avez vu ma plaie, vous avez eu peur.

Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!

22 Qu'y a-t-il? Vous ai-je demandés? Est-ce que j'attends de vous quelque force

Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,

23 Pour me sauver de mes ennemis et me protéger contre les puissants?

і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“

24 Instruisez-moi et je garderai le silence; si j'ai erré en quoi que ce soit, ne tardez pas à me le dire.

Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.

25 Mais, à ce qu'il me semble, les discours d'un homme sincère sont sans efficacité, et je n'attends de vous aucune force.

Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?

26 Vos réprimandes ne me rendront même pas le calme, et je suis importuné par le bruit de vos paroles.

Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,

27 En effet vous tombez sur un orphelin; vous vous jetez sur votre ami.

і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!

28 Puisque je vous ai vus en face, je ne dissimulerai rien.

Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.

29 Demeurez; entre nous point d'iniquité, remettez-vous d'accord avec un juste.

Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!

30 Car ma langue dit-elle rien qui ne soit équitable; et mon gosier donne-t- il passage à des paroles étudiées?

Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?