Job 4

1 Or, Eliphaz le Thémanite répondit:

І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:

2 Est-ce que tu parles pour la première fois depuis que tu souffres? Qui supportera la violence de tes discours?

„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?

3 Car si tu as consolé beaucoup d'affligés, si tu as raffermi des mains défaillantes,

Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,

4 Si par tes paroles, tu as ranimé des faibles, si tu as donné du courage à ceux dont les genoux fléchissaient,

того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!

5 Maintenant que le mal t'a visité et t'a saisi, d'où vient que tu en es tout accablé?

А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.

6 Ta terreur n'est-elle pas insensée, ton angoisse montre-t-elle autre chose que la méchanceté de tes voies?

Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?

7 Recueille tes souvenirs; qui donc étant resté pur a péri? Quel homme sincère a été détruit radicalement?

Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?

8 Comme ceux qui labouraient et ensemençaient des contrées vaines et que j'ai vu moissonner pour eux des douleurs?

Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:

9 Ceux-là seront anéantis par l'ordre de Dieu; ils seront effacés par le souffle de sa colère.

вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!

10 Ainsi la force du lion, les rugissements de la lionne, l'audace des dragons s'éteignent.

Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.

11 Ainsi le fourmilion meurt, faute d'un brin d'herbe, et les lionceaux quittant leur mère, se dispersent.

Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.

12 S'il y a quelque chose de vrai dans tes paroles, il n'en est résulté aucun soulagement à tes maux. Et moi, dois-je négliger les avertissements extraordinaires qui, de la part du Seigneur, sont venus à mes oreilles?

І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.

13 Ecoute: comme l'effroi se répandait parmi les hommes pendant l'horreur et les bruits sinistres de la nuit,

У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,

14 Un tremblement, un frisson me saisirent, et mes os s'entrechoquèrent.

спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —

15 Et un esprit se posa sur mon visage, et mes cheveux et mes chairs en frémirent.

і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.

16 Je me levai et ne vis rien; je reconnus qu'il n'y avait aucune forme devant mes yeux; et je sentis un souffle et j'entendis une voix, et elle disait:

Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:

17 Quoi donc! Est-ce qu'un mortel sera pur devant le Seigneur? Est-ce qu'un homme sera irréprochable en ses œuvres,

„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?

18 Puisque Dieu ne peut se fier à ses serviteurs et qu'il découvre des défauts à ses anges?

Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!

19 Il écrase comme des vermisseaux ceux qui habitent des maisons de boue, de cette boue d'où nous avons été tirés.

Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!

20 L'aurore se lève sur eux et le soir ils ne sont plus; pour n'avoir pu s'aider eux-mêmes, ils ont péri.

Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.

21 Car Dieu d'un souffle les a desséchés, et ils sont morts parce qu'ils manquaient de sagesse.

Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!