Job 30

1 Maintenant les plus chétifs me raillent; ils me réprimandent longuement; des gens dont j'estimais les pères moins que les chiens de mes troupeaux!

А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

2 A quoi m'eût servi la force de leurs mains? Toute heureuse faculté chez eux avait péri.

Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

3 Race stérile, indigente, affamée, à peine échappée du désert ou de la prison, aux prises avec la misère,

Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

4 Qui se formait en cercle autour du crieur d'aliments, des pauvres aliments dont elle se repaît; honteuse, avilie dénuée de tout ce qui est bon, rongeant des racines d'arbres tant sa faim était grande.

рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.

5 Des voleurs qui faisaient irruption chez moi,

Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,

6 Et dont les demeures étaient les cavernes des rochers.

так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,

7 Ils mêleront leurs cris à des voix harmonieuses, eux qui vivent sous des vignes sauvages!

ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —

8 Fils d'insensés, d'êtres dégradés; noms et honneurs éteints sur la terre.

сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!

9 Je suis maintenant pour eux comme une cithare, je suis le sujet de leur vain bruit.

А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.

10 Je suis pour eux un objet d'horreur; ils se tiennent loin de moi, et ils ne m'ont pas épargné leur salive.

Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,

11 Car le Seigneur a ouvert son carquois pour me frapper, et ils ont rejeté le frein que leur imposait ma présence.

бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.

12 Ils se sont insurgés contre la postérité de mes biens: ils ont étendu le pied, et ont fait passer sur moi le sentier de la perdition.

По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.

13 Ils ont piétiné sur ma voie; ils m'ont dépouillé de ma robe, parce que le Seigneur m'a pris pour but de ses flèches.

Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —

14 Dieu m'a traité comme il lui a plu; je suis souillé de plaies.

немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.

15 Les souffrances m'accablent: mon espoir s'est envolé comme un souffle et mon salut comme une nuée.

Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.

16 Ma vie se dissipe par toutes les parties de mon corps; mes jours sont pleins de douleurs.

А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

17 La nuit mes os s'entre-choquent et mes nerfs se dissolvent.

Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.

18 Dieu m'a saisi avec force par mon manteau; il m'a étreint comme le collier de ma tunique.

З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.

19 Vous m'avez estimé non plus que de la boue, ô Seigneur! une part de moi est déjà cendre et terre.

Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.

20 Je vous ai invoqué, vous ne m'écoutez pas, et eux ils se sont tenus près de moi, et ils m'ont examiné.

Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.

21 Et ils sont venus à moi sans miséricorde, et vous m'avez châtié d'une main sévère.

Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.

22 Vous m'avez livré aux douleurs et vous avez éloigné de moi le salut.

На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!

23 Car je sais que la mort me broiera et que la terre est la demeure de tout être mortel.

Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.

24 Plût à Dieu que je me fusse dompté moi-même ou qu'à ma demande un autre l'eût fait!

Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?

25 Moi qui ai pleuré sur tous les affligés, qui ai gémi sur tout homme dans le malheur;

Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

26 Moi qui ne m'appliquais qu'au bien; c'est pour moi surtout que se lèvent des jours remplis de peines.

Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.

27 Mes entrailles bouillonnent et rien ne les calme; le temps de la pauvreté a marché plus vite que moi.

Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,

28 Quoique gémissant, j'avais marché sans frein; quand, après avoir jeté un cri, j'ai été forcé de m'arrêter au milieu du peuple.

ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.

29 Je suis devenu frère des oisillons, compagnon des passereaux.

Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,

30 J'ai la peau et les os noircis par la fièvre.

моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.

31 Ma cithare a fait place aux pleurs et mes chants aux sanglots.

І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.