Job 29

1 Et Job, ajoutant à ce qui précède, dit:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

2 Qui me rendra les jours d'autrefois, le temps où Dieu prenait de soin de me garder?

„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

3 Alors sa lampe brillait sur ma tête: alors avec sa lumière je ne craignais pas de marcher dans les ténèbres.

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

4 Alors je foulais de mes pieds la voie; alors Dieu veillait sur ma maison.

як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

5 Alors je m'asseyais à l'ombre de mes arbres, et mes enfants étaient autour de moi.

коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

6 Alors mes sentiers ruisselaient de beurre et mes collines de lait.

коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

7 Alors j'entrais dès l'aurore en la ville, et un siège m'était réservé sur les places.

Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

8 Les jeunes gens à mon aspect se voilaient; et les anciens restaient debout.

як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

9 Les forts cessaient de parler; ils se mettaient un doigt sur la bouche.

зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

10 Attentifs à mes discours, ils me déclaraient heureux, après quoi leur langue était collée à leur gosier.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

11 L'oreille m'avait ouï et l'on me proclamait heureux; l'œil m'avait vu et l'on s'inclinait.

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

12 Car j'avais délivré le pauvre des mains du riche; j'avais protégé l'orphelin qui manquait d'appui.

бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

13 La bénédiction de l'abandonné s'adressait à moi; la bouche de la veuve aussi me bénissait.

Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

14 Je m'étais revêtu de justice; je m'étais enveloppé d'équité comme d'un manteau double.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

15 J'étais l'œil de l'aveugle et le pied du boiteux.

Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

16 J'étais le père des faibles; j'étudiais des causes que je ne connaissais pas.

Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

17 Aussi j'ai brisé les mâchoires de l'injuste; j'ai arraché de ses dents la proie qu'il avait saisie.

Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

18 Et j'ai dit: Mon âge se prolongera comme celui du palmier; ma vie sera de longue durée.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

19 La racine se montrera hors de l'eau, et la rosée passera la nuit dans ma moisson.

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

20 Ma gloire est pour moi chose vaine, et elle marche mon arc à la main.

Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

21 A peine m'avait-on entendu que l'on s'attachait à moi; on gardait le silence en recueillant mes conseils.

Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

22 Nul n'ajoutait à mes discours, et les hommes étaient pleins de joie que je leur avais parlé.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

23 Comme la terre altérée reçoit la pluie, de même ils recevaient mes paroles.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

24 Lorsque je riais avec eux, ils n'y pouvaient croire, et l'éclat de mon visage n'en était pas amoindri.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

25 Je leur avais indiqué la voie, ils m'avaient institué leur chef, et ma demeure semblait celle d'un roi entouré de gardes ou d'un consolateur des affligés.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!