Job 14

1 L'homme, né de la femme, vit peu, et il est plein d'emportement.

Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

2 Il tombe comme une fleur s'épanouit; il passe comme une ombre; il n's'arrête jamais.

вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

3 N'est-ce pas de vous qu'il tient sa raison? Et n'est-ce point vous qui l'appelez devant vous pour être jugé?

І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

4 Qui sera exempt de souillure? Personne.

Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

5 Sa vie sur la terre n'eût-elle duré qu'un jour. L'homme peut supputer lui- même le nombre de ses mois; vous avez fixé le terme; nul ne le dépasse.

Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

6 Détournez-vous donc de lui afin qu'il se repose et qu'il se complaise en sa vie, comme le travailleur à gages.

відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

7 L'arbre ne perd point toute espérance; si on le taille, il fleurira encore, et il ne manquera pas de rejetons.

Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

8 S'il a vieilli, sa racine est encore en terre; si son tronc s'est flétri au milieu des rochers,

якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

9 La senteur de l'eau le ranimera, et il portera des fruits comme un jeune plant.

то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

10 L'homme meurt et il disparaît; le mortel tombe et il n'est plus.

А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

11 La mer à la longue s'appauvrit; le fleuve abandonné à lui-même se dessèche;

Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

12 L'homme une fois couché ne se relèvera pas que le ciel ne se dissolve; les morts ne sortiront pas de leur sommeil.

так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

13 Puissiez-vous me garder dans les enfers; et me cacher jusqu'à ce que votre courroux s'apaise; et me marquer le temps où vous vous souviendrez de moi. (Sheol h7585)

О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)

14 Car l'homme sera mort, lorsqu'il aura remplit les jours de sa vie, il vivra. J'attendrai jusqu'à ce que je renaisse.

Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

15 Vous m'appellerez alors et je vous obéirai: ne rejetez donc pas les œuvres de vos mains.

Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

16 Vous avez compté mes actions et nulle de mes fautes ne vous est échappée.

бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

17 Vous avez scellé mes péchés dans un sac; vous avez mis un signe à ceux que la contrainte m'a fait commettre.

провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

18 Mais les monts s'écroulent, les roches sont déracinées;

Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

19 Les eaux aplanissent la pierre; les ondes couvrent les hautes cimes des monts; et vous avez détruit la patience de l'homme.

каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

20 Vous l'avez poussé à la mort et il est parti; vous avez tourné vers lui votre visage et vous l'avez congédié.

Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

21 Des fils nombreux sont issus de lui et il n'en sait rien; sa postérité n'est pas nombreuse; il l'ignore.

Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

22 Mais ses chairs ont connu la souffrance et son âme a été affligée.

Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.