Job 4
1 Then Eliphaz the Temanite answered,
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 “If someone ventures to talk with you, will you be grieved? But who can withhold himself from speaking?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Behold, you have instructed many, you have strengthened the weak hands.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Your words have supported him who was falling, you have made the feeble knees firm.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 But now it has come to you, and you faint. It touches you, and you are troubled.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Isn’t your piety your confidence? Isn’t the integrity of your ways your hope?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 “Remember, now, who ever perished, being innocent? Or where were the upright cut off?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 According to what I have seen, those who plow iniquity and sow trouble, reap the same.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 By the breath of God they perish. By the blast of his anger are they consumed.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 The roaring of the lion, and the voice of the fierce lion, the teeth of the young lions, are broken.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 The old lion perishes for lack of prey. The cubs of the lioness are scattered abroad.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 “Now a thing was secretly brought to me. My ear received a whisper of it.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 In thoughts from the visions of the night, when deep sleep falls on men,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 fear came on me, and trembling, which made all my bones shake.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Then a spirit passed before my face. The hair of my flesh stood up.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 It stood still, but I couldn’t discern its appearance. A form was before my eyes. Silence, then I heard a voice, saying,
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 ‘Shall mortal man be more just than God? Shall a man be more pure than his Maker?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Behold, he puts no trust in his servants. He charges his angels with error.
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 How much more those who dwell in houses of clay, whose foundation is in the dust, who are crushed before the moth!
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Between morning and evening they are destroyed. They perish forever without any regarding it.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Isn’t their tent cord plucked up within them? They die, and that without wisdom.’
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
