Job 30
1 “But now those who are younger than I have me in derision, whose fathers I considered unworthy to put with my sheep dogs.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Of what use is the strength of their hands to me, men in whom ripe age has perished?
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 They are gaunt from lack and famine. They gnaw the dry ground, in the gloom of waste and desolation.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 They pluck salt herbs by the bushes. The roots of the broom tree are their food.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 They are driven out from among men. They cry after them as after a thief,
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 so that they live in frightful valleys, and in holes of the earth and of the rocks.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 They bray among the bushes. They are gathered together under the nettles.
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 They are children of fools, yes, children of wicked men. They were flogged out of the land.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 “Now I have become their song. Yes, I am a byword to them.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 They abhor me, they stand aloof from me, and don’t hesitate to spit in my face.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 For he has untied his cord, and afflicted me; and they have thrown off restraint before me.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 On my right hand rise the rabble. They thrust aside my feet. They cast their ways of destruction up against me.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 They mar my path. They promote my destruction without anyone’s help.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 As through a wide breach they come. They roll themselves in amid the ruin.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Terrors have turned on me. They chase my honor as the wind. My welfare has passed away as a cloud.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 “Now my soul is poured out within me. Days of affliction have taken hold of me.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 In the night season my bones are pierced in me, and the pains that gnaw me take no rest.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 My garment is disfigured by great force. It binds me about as the collar of my tunic.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 He has cast me into the mire. I have become like dust and ashes.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 I cry to you, and you do not answer me. I stand up, and you gaze at me.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 You have turned to be cruel to me. With the might of your hand you persecute me.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 You lift me up to the wind, and drive me with it. You dissolve me in the storm.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 For I know that you will bring me to death, to the house appointed for all living.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 “However doesn’t one stretch out a hand in his fall? Or in his calamity therefore cry for help?
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Didn’t I weep for him who was in trouble? Wasn’t my soul grieved for the needy?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 When I looked for good, then evil came. When I waited for light, darkness came.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 My heart is troubled, and doesn’t rest. Days of affliction have come on me.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 I go mourning without the sun. I stand up in the assembly, and cry for help.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 I am a brother to jackals, and a companion to ostriches.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 My skin grows black and peels from me. My bones are burned with heat.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Therefore my harp has turned to mourning, and my pipe into the voice of those who weep.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
