Hebrews 6
1 Therefore leaving the teaching of the first principles of Christ, let’s press on to perfection—not laying again a foundation of repentance from dead works, of faith toward God,
Тим же, зоставивши печатки Христового слова, ідїмо до звершення, не кладучи знов основин покаяння од мертвих дїл і віри в Бога,
2 of the teaching of baptisms, of laying on of hands, of resurrection of the dead, and of eternal judgment. (aiōnios g166)
науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього. (aiōnios g166)
3 This will we do, if God permits.
І се зробимо, коли Бог дозволить.
4 For concerning those who were once enlightened and tasted of the heavenly gift, and were made partakers of the Holy Spirit,
Неможливе бо тих, що раз уже просьвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа сьвятого,
і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка, (aiōn g165)
6 and then fell away, it is impossible to renew them again to repentance; seeing they crucify the Son of God for themselves again, and put him to open shame.
та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його.
7 For the land which has drunk the rain that comes often on it and produces a crop suitable for them for whose sake it is also tilled, receives blessing from God;
Земля бо, що пе падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословеннє від Бога.
8 but if it bears thorns and thistles, it is rejected and near being cursed, whose end is to be burned.
а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленнє.
9 But, beloved, we are persuaded of better things for you, and things that accompany salvation, even though we speak like this.
Ми ж надіємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так.
10 For God is not unrighteous, so as to forget your work and the labor of love which you showed toward his name, in that you served the saints, and still do serve them.
Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути діло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим.
11 We desire that each one of you may show the same diligence to the fullness of hope even to the end,
Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме стараннє про тверду надїю аж до кінця,
12 that you won’t be sluggish, but imitators of those who through faith and perseverance inherited the promises.
щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітниці вірою і довготерпіннєм.
13 For when God made a promise to Abraham, since he could swear by no one greater, he swore by himself,
Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нїкого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою,
14 saying, “Surely blessing I will bless you, and multiplying I will multiply you.”
глаголючи: "Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе."
15 Thus, having patiently endured, he obtained the promise.
І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю.
16 For men indeed swear by a greater one, and in every dispute of theirs the oath is final for confirmation.
Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, - клятьба.
17 In this way God, being determined to show more abundantly to the heirs of the promise the immutability of his counsel, interposed with an oath,
У тому ж, хотівши Бог більше показати наслїдникам обітниці незмінність ради своєї, посередникував клятьбою,
18 that by two immutable things, in which it is impossible for God to lie, we may have a strong encouragement, who have fled for refuge to take hold of the hope set before us.
щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами,
19 This hope we have as an anchor of the soul, a hope both sure and steadfast and entering into that which is within the veil,
котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою,
