1 Thessalonians 2
1 For you yourselves know, brothers, our visit to you wasn’t in vain,
Самі бо знаєте, браттє, про вхід наш між вас, що не марно він став ся;
2 but having suffered before and been shamefully treated, as you know, at Philippi, we grew bold in our God to tell you the Good News of God in much conflict.
нї, пострадавши перед тим і дознавши зневаги, як знаєте, в Филипах, зосьмілились ми в Бозї нашому глаголати до вас благовістє Боже з великою боротьбою.
3 For our exhortation is not of error, nor of uncleanness, nor in deception.
Утїшеннє бо наше (було) не від лукавства, анї від нечистоти, анї в підступі,
4 But even as we have been approved by God to be entrusted with the Good News, so we speak—not as pleasing men, but God, who tests our hearts.
а яко ж ми вибрані від Бога, щоб повірити нам благовістє, так ми й глаголемо, не як ті, що людям догоджують, а Богу, що розвідує серця наші.
5 For neither were we at any time found using words of flattery, as you know, nor a cloak of covetousness (God is witness),
Школи бо не було в нас лестивого слова до вас, яко ж знаєте, анї думки зажерливої: Бог сьвідок.
6 nor seeking glory from men (neither from you nor from others), when we might have claimed authority as apostles of Christ.
Не шукали ми нї від людей слави, нї од вас, нї од инших, можучи в повазї бути, яко Христові апостоли.
7 But we were gentle among you, like a nursing mother cherishes her own children.
Нї, ми були тихі серед вас. Як мамка гріє дїток своїх,
8 Even so, affectionately longing for you, we were well pleased to impart to you not the Good News of God only, but also our own souls, because you had become very dear to us.
оттак, бажаючи вас, мали ми щиру волю, передати вам не тілько благовісте Боже, та ще й свої душі, тим що ви були нам любі.
9 For you remember, brothers, our labor and travail; for working night and day, that we might not burden any of you, we preached to you the Good News of God.
Згадайте бо, браттє, труд наш і працю: ніч бо і день роблячи, щоб нїкого з вас не отяготити, проповідували ми вам благовістє Боже.
10 You are witnesses with God how holy, righteously, and blamelessly we behaved ourselves toward you who believe.
Ви сьвідки і Бог, як преподобне, і праведно, і непорочне ми обертались між вами віруючими,
11 As you know, we exhorted, comforted, and implored every one of you, as a father does his own children,
яко ж знаєте, що ми кожного з вас, як батько дїток своїх, утїшали і розважали, і сьвідкували;
12 to the end that you should walk worthily of God, who calls you into his own Kingdom and glory.
щоб ви ходили достойно перед Богом, що покликав вас у своє царство і славу.
13 For this cause we also thank God without ceasing that when you received from us the word of the message of God, you accepted it not as the word of men, but as it is in truth, God’s word, which also works in you who believe.
Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповідї Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справдї є, ) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих.
14 For you, brothers, became imitators of the assemblies of God which are in Judea in Christ Jesus; for you also suffered the same things from your own countrymen, even as they did from the Jews
Ви бо, браттє, стали послїдувателями церквам Божим, що в Юдеї в Христї Ісусї, тим що й ви пострадали від своїх земляків, як і вони від Жидів,
15 who killed both the Lord Jesus and their own prophets, and drove us out, and don’t please God, and are contrary to all men,
що вбили й Господа Ісуса і своїх пророків, і нас вигнали, й Богу не вгодили, і всїм людям противні,
16 forbidding us to speak to the Gentiles that they may be saved, to fill up their sins always. But wrath has come on them to the uttermost.
що забороняють нам глаголати поганам, щоб спасли ся, щоб сповнились гріхи їх всякого часу; настиг же їх на конець кнїв (Божий).
17 But we, brothers, being bereaved of you for a short season in presence, not in heart, tried even harder to see your face with great desire,
Ми ж, браттє, осиротівши без вас на час-годину, лицем, а не сердцем, ще більш старались з великим бажаннєм бачити лице ваше.
18 because we wanted to come to you—indeed, I, Paul, once and again—but Satan hindered us.
Тимже хотїли ми йти до вас, я таки Павел раз і вдруге, та й заборонив нам сатана.
19 For what is our hope, or joy, or crown of rejoicing? Isn’t it even you, before our Lord Jesus at his coming?
Яка бо нам надїя, або радість, або вінець похвали? чи й не ви ж перед Господом нашим Ісусом Христом у приході Його?
20 For you are our glory and our joy.
Ви бо слава наша і радість.
