Hebrews 6
1 Therefore leaving elementary instruction about the Christ, let us advance to mature manhood and not be continually re-laying a foundation of repentance from lifeless works and of faith in God,
Тим же, зоставивши печатки Христового слова, ідїмо до звершення, не кладучи знов основин покаяння од мертвих дїл і віри в Бога,
2 or of teaching about ceremonial washings, the laying on of hands, the resurrection of the dead, and the last judgement. (aiōnios g166)
науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього. (aiōnios g166)
3 And advance we will, if God permits us to do so.
І се зробимо, коли Бог дозволить.
4 For it is impossible, in the case of those who have once for all been enlightened, and have tasted the sweetness of the heavenly gift, and have been made partakers of the Holy Spirit,
Неможливе бо тих, що раз уже просьвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа сьвятого,
5 and have realized how good the word of God is and how mighty are the powers of the coming Age, and then fell away-- (aiōn g165)
і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка, (aiōn g165)
6 it is impossible, I say, to keep bringing them back to a new repentance, for, to their own undoing, they are repeatedly crucifying the Son of God afresh and exposing Him to open shame.
та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його.
7 For land which has drunk in the rain that often falls upon it, and brings forth vegetation useful to those for whose sakes, indeed, it is tilled, has a share in God's blessing.
Земля бо, що пе падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословеннє від Бога.
8 But if it only yields a mass of thorns and briers, it is considered worthless, and is in danger of being cursed, and in the end will be destroyed by fire.
а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленнє.
9 But we, even while we speak in this tone, have a happier conviction concerning you, my dearly-loved friends--a conviction of things which point towards salvation.
Ми ж надіємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так.
10 For God is not unjust so that He is unmindful of your labour and of the love which you have manifested towards Himself in having rendered services to His people and in still rendering them.
Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути діло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим.
11 But we long for each of you to continue to manifest the same earnestness, with a view to your enjoying fulness of hope to the very End;
Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме стараннє про тверду надїю аж до кінця,
12 so that you may not become half-hearted, but be imitators of those who through faith and patient endurance are now heirs to the promises.
щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітниці вірою і довготерпіннєм.
13 For when God gave the promise to Abraham, since He had no one greater to swear by, He swore by Himself,
Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нїкого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою,
14 saying, "Assuredly I will bless you and bless you, I will increase you and increase you."
глаголючи: "Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе."
15 And so, as the result of patient waiting, our forefather obtained what God had promised.
І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю.
16 For men swear by what is greater than themselves; and with them an oath in confirmation of a statement always puts an end to a dispute.
Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, - клятьба.
17 In the same way, since it was God's desire to display more convincingly to the heirs of the promise how unchangeable His purpose was,
У тому ж, хотівши Бог більше показати наслїдникам обітниці незмінність ради своєї, посередникував клятьбою,
18 He added an oath, in order that, through two unchangeable things, in which it is impossible for Him to prove false, we may possess mighty encouragement--we who, for safety, have hastened to lay hold of the hope set before us.
щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами,
19 That hope we have as an anchor of the soul--an anchor that can neither break nor drag. It passes in behind the veil,
котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою,
