2 Corinthians 7
1 These therefore having promises, beloved, we may cleanse ourselves from every defilement of flesh and spirit perfecting holiness in [the] fear of God.
Мавши оце сї обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечистї тїла і духа, звершуючи сьвятість у страсї Божому.
2 do make room for us; no [one] we have wronged, no [one] we have corrupted, no [one] we have exploited.
Зрозумійте нас: ми нїкого не скривдили, нікого не зопсували, нї з кого не здирали.
3 For condemnation not I speak; I have before said for that in the hearts of us you are for [us] to die together and to live together.
Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити.
4 Great [is] my boldness toward you, great my boasting on behalf of you; I have been filled with encouragement, I overabound with joy upon all the affliction of us.
Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас; сповнив ся я утїхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому.
5 And for when were coming we into Macedonia none (did have *NK+o) rest the flesh of us but in every [way] we are being pressed: outside conflicts, within fears.
Бо, й як прийшли ми в Македонию, ніякого впокою не мало тіло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи.
6 But the [One] comforting the downcast comforted us God by the coming of Titus;
Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим,
7 not only now by the coming of him, but also by the comfort with which he was comforted as to you relating to us your earnest desire, your mourning, your zeal for me, so as for me [the] more to rejoice.
не тільки ж приходом його, та й утїшеннєм, котрим утішив ся про вас, оповідуючи даше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихільність до мене, так що я вельми зрадував ся.
8 For if even I have grieved you in the letter, not I do regret [it]; If even I was regreting [it], I see indeed that the letter that if even for an hour grieved you,
Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланнє, хоч і на час, засмутило вас.
9 Now I rejoice, not that you were grieved, but that you were grieved unto repentance; you were grieved for according to God, so that in nothing you may suffer loss through us.
Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаяннє, засмутились бо ви по Бозї, щоб нї в чому не було вам шкоди від нас.
10 The for according to God grief repentance to salvation without regret (produces, *N+kO) and the of the world grief death produces.
Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить, смуток же сьвіта сього смерть робить.
11 Behold for this very same [thing] according to God to have been grieved (by you *K) how much has produced in you earnestness, but instead reasoned defense, but indignation, but fear, but longing, but zeal, but vindication? In everything you have proved yourselves innocent to be (in *k) this matter.
Ось бо се саме, що покували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)! У всьому доказали ви, що чисті в сьому дїлї.
12 So if even I wrote to you, [it was] not for the sake of the [one] having done wrong (but *O) nor for the sake of the [one] having suffered wrong, but rather for the sake of being revealed the earnestness of you which [is] for us to you before God.
А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом.
13 On account of this we have been comforted. Besides also the comfort (of us *N+KO) [the] more abundantly (now *k) rather we have rejoiced at the joy of Titus, because has been refreshed the spirit of him by all of you,
Того ж то втішились ми втїшеннєм вашим; а й надто більш зрадїли радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усіх вас.
14 For if anything to him about you I have boasted, not I was put to shame, but as all things in truth we have spoken to you, so also the boasting of us to Titus, truth became;
Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся; а, як усе і по правді говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була.
15 And the affections of him more abundantly toward you are remembering the of all of you obedience, how with fear and trembling you received him.
Серце ж його ще більш до вас (прихиляєть ся), згадуючи послух усїх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його.
16 I rejoice that in everything I am confident in you.
Радуюсь оце, що у всьому можу ввіритись вам.
