Luke 18
1 And he was speaking a parable unto them, as to its being needful for them always to pray, and not be faint-hearted;
Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати,
2 saying—A certain judge, there was in a certain city, —having, for God, no reverence, and, for man, no respect.
глаголючи: Один суддя був у якомусь городі, й Бога ж бояв ся, і чоловіка не соромив ся.
3 And, a widow, there was, in that city; and she kept coming unto him, saying—Vindicate me from mine adversary!
Вдовиця ж була одна у городі тім, і прийшла до него, кажучи: Пометись за мене над противником моїм.
4 And he was unwilling for a time; but, after these things, he said within himself—Although, neither God, I reverence, nor man, I respect,
І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь,
5 Yet, if only because this widow annoyeth me, I will vindicate her, —lest, persistently coming, she wholly wear me out.
то, що докучав менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї.
6 And the Lord said—Hear ye what, the unrighteous judge saith; —
Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже!
7 And shall, God, in any wise not execute the vindication of his chosen ones, who are crying out to him day and night, although he beareth long with regard to them?
Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?
8 I tell you—He will execute their vindication, quickly! nevertheless, though, the Son of Man, do come, will he, after all, find the faith on the earth?
Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?
9 And he spake, even unto certain who were confident in themselves that they were righteous, and were despising the rest, this parable: —
Сказав же й до инших, що вповали на себе, що вони праведні, та гордували другими, приповість сю:
10 Two men, went up into the temple to pray, one, a Pharisee, and, the other, a tax-collector.
Два чоловіки ввійшли в церкву помолитись: один Фарисей, а другий митник.
11 The Pharisee, taking his stand, these things unto himself was praying: O God! I thank thee, that I am not like the rest of men, —extortioners, unjust, adulterers, or, even as this tax-collector;
фарисей, ставши, так у собі молив ся: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як инші люде, здирщики, неправедні, перелюбні, або як оцей митник.
12 I fast twice in the week, I give a tenth of whatsoever things I gain!
Я пощу два рази на тиждень, і даю десятину з усього, що придбаю.
13 But, the tax-collector, afar off, standing, —would not so much as lift up, his eyes, unto heaven, but kept smiting his own breast saying—O God! be propitiated unto me, the sinner!
А митник, оддалеки ставши, не хотів і очей до неба звести, а бив у груди себе, кажучи: Боже, милостивий будь менї грішному.
14 I tell you—This one went down justified, unto his house, rather than that one; because, every one who exalteth himself, shall be abased, but, he that abaseth himself, shall be exalted?
Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той; бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору.
15 And they were bringing unto him, even the babes, that he might touch, them; but the disciples, seeing it, began to rebuke them.
Приносили ж йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь; бачивши ж ученики, заказували їм.
16 But, Jesus, called them near, saying—Suffer, the children, to be coming unto me, and do not hinder them; for, of such, is the kingdom of God.
Ісус же, покликавши їх, рече: Пустіть дїток приходити до мене й не боронїть їм; таких бо царство Боже.
17 Verily I say unto you—Whosoever shall not welcome the kingdom of God, as a child, in nowise shall enter thereinto.
Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.
18 And a certain, ruler, questioned him, saying—Good Teacher! by doing what, shall I inherit life age-abiding? (aiōnios g166)
І питав Його один старшина, кажучи: Учителю благий, що робивши життв вічне насліджу. (aiōnios g166)
19 But Jesus said to him—Why, callest thou me, good? None, is good, save one—God.
Рече ж йому Ісус: Чого мене звеш благим? нїхто не благий, тільки один Бог.
20 The commandments, thou knowest: —Do not commit adultery, Do not commit murder, Do not steal, Do not bear false witness, —Honour thy father and mother,
Заповіді знаєш: Не чини перелюбу, Не вбивай. Не кради. Не сьвідкуй криво, Поважай батька твого й матїр твою.
21 And, he, said—All these things, have I kept from my youth.
Він же каже: Се все хоронив я з малку мого.
22 And Jesus, hearing, said unto him—Yet one thing, unto thee, is lacking: Whatsoever thou hast, sell, and distribute unto the destitute, —and thou shalt have treasure in [the] heavens; and come! be following me.
Почувши ж се Ісус, рече йому: Ще одного тобі недостає: усе, що маєш, продай та й роздай убогим, і мати меш скарб на небі; та й приходь ійди слїдом за мною.
23 But, he, hearing these things, became, encompassed with grief; for he was rich exceedingly.
Він же, почувши се, став вельми сумний, був бо дуже багатий.
24 And Jesus, beholding him, said—With what difficulty, shall, they who have money, enter, into the kingdom of God.
Побачивши ж його Ісус, що вельми сумний став, рече: Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже!
25 For it is, easier, for a camel, to enter, through the eye of a needle, than for, a rich man, to enter, into the kingdom of God.
Легше бо верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.
26 And they who heard said—Who, then, can be saved?
Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись?
27 And, he, said—The things impossible with men, are, possible with God.
Він же рече: Неможливе у людей - можливе у Бога.
28 And Peter said—Lo! we, have left our own possessions, and followed thee!
Каже ж Петр: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.
29 And, he, said unto them—Verily, I say unto you—No one, is there, who hath left—house, or wife, or brethren, or parents, or children, —for the sake of the kingdom of God;
Він же рече їм: Істино, істино глаголю вам: Що нема нікого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого,
31 And, taking aside the twelve, he said unto them—Lo! we are going up unto Jerusalem, and all the things will be finished, which have been written through means of the prophets, respecting the Son of Man;
Узявши ж дванайцятьох, рече до них: Оце йдемо в Єрусалим, і станеть ся все, що написано через, пророків, Синові чоловічому.
32 For he will be delivered up unto the nations, and be mocked, and insulted, and spit upon, —
Буде бо виданий поганам, і насьміхатимуть ся з Него, й зневажати муть Його, й плювати муть на Него,
33 and, having scourged him, they will slay him, and, on the third day, will, he, arise.
і бивши убють Його; а третього дня воскресне.
34 And, they, not one of these things, understood, and this saying was hidden from them, and the could not comprehend the things spoken.
А вони нїчого того не зрозуміли; й було слово се закрите від них, і не розуміли глаголаного.
35 And it came to pass, as he was drawing near unto Jericho, a certain blind man, was sitting beside the road, begging.
Стало ся ж, як наближав ся до Єрихона, один слїпий сидів при дорозї просячи;
36 And. hearkening unto a multitude moving along, he enquired, what this, might be.
чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було.
37 And they told him—Jesus of Nazareth, is passing by!
Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо.
38 And he cried aloud, saying—Jesus, son of David! have mercy upon me!
І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене.
39 And, they that were going before, began to rebuke him, that he might hold his peace. But, he, by so much the more, was crying out—O Son of David! have mercy upon me!
А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав; він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене.
40 And, standing still, Jesus commanded him to be led unto him; and, when he had drawn near, he questioned him—
Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе; як же наближив ся він, спитав його,
41 What desirest thou, I should do unto thee? And, he, said—Lord! …that I may recover sight!
глаголючи: Що хочеш, щоб вробив тобі? Він же каже: Господи, щоб я прозрів.
42 And, Jesus, said unto him—Recover sight! Thy faith, hath saved thee.
А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе.
43 And, instantly, he recovered sight, and began to follow him, glorifying God. And, all the people, beholding, gave praise unto God.
І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога; і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.
