Acts 16
1 And he came even unto Derbe, and unto Lystra; and lo! a certain disciple, was there, by name Timothy, son of a believing Jewish woman, but whose father was a Greek, —
[Павло] прийшов у Дервію та Лістру. Там був учень, на ім’я Тимофій. Його мати була віруючою юдейкою, а батько – греком.
2 who was well-attested by the brethren in Lystra, and Iconium.
Про Тимофія добре свідчили брати з Лістри та Іконії.
3 The same, would Paul have go forth with him, and took and circumcised him, on account of the Jews who were in those places; for they one and all knew that, his father, was, a Greek.
Павло схотів узяти його із собою в подорож і, узявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали, що його батько був греком.
4 And, as they passed through the cities, they were delivering unto them, for observance, the decrees which had been decided upon by the Apostles and Elders who were in Jerusalem.
Проходячи через міста, [Павло й брати] закликали віруючих дотримуватися рішень, прийнятих апостолами та старійшинами в Єрусалимі.
5 The assemblies, therefore, were being confirmed in the faith, and increasing in number, every day.
А церкви зміцнювались у вірі та кількісно зростали щодня.
6 And they passed through the Phrygian and Galatian country, being forbidden by the Holy Spirit to speak the word in Asia;
Вони проходили через Фригію та Галатійську місцевість, але Дух Святий не дозволив звіщати Слово в Азії.
7 but, coming along Mysia, they were attempting to journey into Bithynia, —and, the Spirit of Jesus, suffered them not;
Коли підійшли до Місії, спробували піти до Вітинії, але Дух Ісуса не дозволив.
8 but, passing by Mysia, they came down unto Troas.
Вони пройшли Місію та прийшли в Троаду.
9 And, a vision, by night, unto Paul appeared: —A man of Macedonia, there was, standing and beseeching him, and saying—Come over into Macedonia, and bring us succour!
Уночі Павлові було видіння: з’явився чоловік із Македонії, який стояв і благав його: «Прийди до Македонії та допоможи нам!»
10 Now, when, the vision, he had seen, straightway, we sought to go forth unto Macedonia, concluding that God, had summoned us to tell the glad tidings unto them.
Після цього видіння, ми вирішили відразу ж піти до Македонії, зрозумівши, що Бог кличе нас проповідувати їм Добру Звістку.
11 Setting sail, therefore, from Troas, we ran straight into Samothracia, and, on the morrow, unto New City,
Отже, з Троади ми відпливли прямо в Самофракію, а наступного [дня] – у Неаполь;
12 and, from thence, unto Philippi, —which, indeed, is the first city of the part of Macedonia—a colony. And we were, in this city, spending certain days;
звідти ж – до [міста] Филиппи, що було [римською] колонією та головним містом тієї частини Македонії, і залишилися в тому місті на декілька днів.
13 and on the day of rest, we went forth outside the gate, beside a river, where we supposed there was a place of prayer, —and, sitting down, we went on to speak unto the women who had come together.
У Суботу ми вийшли за ворота до річки, де, за звичаєм, було місце для молитви. Присівши, почали розмовляти з жінками, які там зібралися.
14 And, a certain woman, by name Lydia, a seller of purple, of the city of Thyatira, devout towards God, was hearkening, whose heart, the Lord, fully opened, to be giving heed unto the things being spoken by Paul.
Серед них була одна, на ім’я Лідія, з міста Тіятира, вона торгувала пурпуровою тканиною. [Лідія] шанувала Бога. Господь відкрив її серце, щоб уважно сприймала все сказане Павлом.
15 And, when she was immersed, and her house, she besought [us], saying—If ye have judged me to be a believer in the Lord, come into my house, and abide [there]. And she constrained us.
Після того, як вона та її родина були охрещені, [Лідія] запросила нас, кажучи: «Якщо ви вважаєте мене вірною Господеві, то зайдіть до мого дому й живіть». І переконала нас.
16 And it came to pass, as we were on our way unto the place of prayer, a certain damsel, having a spirit of Python, met us, —who, indeed, much gain, was presenting unto her masters, by divining.
Одного дня, коли ми йшли до місця молитви, нас зустріла служниця, яка мала віщунського духа. Ворожінням вона приносила великий прибуток своїм господарям.
17 The same, following after Paul and us, kept crying aloud, saying—These men, are servants of the Most High God, —who, indeed, are declaring unto you a way of salvation.
Вона, ідучи за Павлом та за нами, голосно казала: «Ці люди – раби Всевишнього Бога, які звіщають вам шлях спасіння!»
18 And, this, she continued to do for many days. But Paul, worn out, and turning unto the spirit, said—I charge thee, in the name of Jesus Christ, to come out from her. And it came out the same hour.
Вона це робила упродовж багатьох днів. Тоді, обурившись, Павло обернувся й промовив духові: «В ім’я Ісуса Христа наказую тобі: вийди з неї!» І тієї ж миті [дух] вийшов із неї.
19 And, her masters, seeing that their hope of gain had gone out, laying hold on Paul and Silas, dragged them into the market-place, unto the rulers;
Коли господарі служниці побачили, що їхня надія на прибуток пропала, вони схопили Павла та Силу й повели на площу до керівників [міста].
20 and, leading them forward unto the magistrates, said—These men, are exceedingly troubling our city, they, being Jews,
Привівши їх до магістрату, сказали: «Ці люди – юдеї, що каламутять наше місто
21 And are declaring customs, which it is not allowable for us either to accept or to observe, being Romans.
й звіщають звичаї, які нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати».
22 And the multitude rose up together against them, and, the magistrates, rending off them their mantles, were giving orders to beat them with rods;
Натовп теж повстав проти них, і керівники [міста], здерши з них одяг, наказали побити їх палицями.
23 and, laying upon them many stripes, they thrust them into prison, charging the prison-keeper, safely, to be keeping them:
Завдавши їм багато ударів, кинули у в’язницю та наказали тюремникові пильно їх охороняти.
24 who, a charge like this receiving, thrust them into the inner prison, and, their feet, made he fast in the stocks.
Отримавши такий наказ, він кинув їх у внутрішню в’язницю й забив їхні ноги в колоду.
25 And, at midnight, Paul and Silas, being at prayer, began singing praise unto God; and the prisoners unto them, did hearken.
Опівночі Павло та Сила молилися та співали пісні Богові, а в’язні слухали їх.
26 And, suddenly, a great earthquake took place, —so that the foundations of the prison were shaken, and all the doors were [instantly] set open, and the bonds of all were unfastened.
Аж раптом стався сильний землетрус, так що основи в’язниці похитнулися. Одразу всі двері відчинилися, і ланцюги на всіх відстебнулися.
27 And, the prison-keeper, being wakened and seeing that the doors of the prison had been opened, drawing his sword, was about to kill himself, supposing the prisoners to have fled.
Коли тюремник прокинувся й побачив усі двері в’язниці відчиненими, то взявся за меч і хотів убити себе, думаючи, що в’язні втекли.
28 But Paul called out with a loud voice, saying—By no means, do thyself harm, for we are, one and all, here.
Але Павло голосно сказав: ―Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!
29 And, asking for a light, he sprang in, and becoming, agitated, fell down unto Paul and Silas,
Тоді [тюремник], попросивши факел, ускочив до [в’язниці] та, тремтячи, упав перед Павлом та Силою.
30 and, leading them forth outside, said—Sirs! what must I be doing, that I may be saved?
Він вивів їх на вулицю та спитав: ―Панове, що мені робити, щоб отримати спасіння?
31 And, they, said—Believe on the Lord Jesus, and thou shalt be saved, thou, and thy house.
Вони відповіли: ―Віруй у Господа Ісуса, і отримаєш спасіння ти й весь твій дім!
32 And they spake unto him the word of God, with all who were in his house.
І проповідували Слово Господнє йому та всім, хто був у його домі.
33 And, taking them with him, in that hour of the night, he bathed them from their stripes, and was immersed, he, and his, one and all, on the spot;
Тієї ж нічної години [тюремник] узяв їх та обмив їхні рани. Потім негайно був охрещений він зі всіма своїми.
34 and, leading them up into his house, he set near a table, —and exulted, having, with all his house, believed in God.
Привівши їх до свого дому, накрив для них стіл. І разом зі всіма домашніми радів, що повірив у Бога.
35 And. when day came. the magistrates sent off the constables saying—Let those men go!
Коли настав день, керівники [міста] надіслали своїх слуг сказати [тюремникові]: «Відпусти цих людей!»
36 And the prison-keeper reported the words unto Paul—The magistrates have sent, that ye be let go. Now, therefore, going forth, be taking your journey in peace.
Тюремник сказав Павлові: ―Керівники [міста] надіслали [наказ] відпустити вас. Отже, ви можете йти з миром!
37 But, Paul, said unto them—Beating us, in public, uncondemned, men that are Romans, they thrust us into prison; —and, now, by stealth, are they thrusting us forth? Nay, verily! but let them come, themselves, and lead us out!
Але Павло сказав їм: ―Нас побили прилюдно, без судового розгляду, і, хоча ми громадяни Риму, кинули до в’язниці, а тепер вони бажають таємно нас вигнати? Ні! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!
38 And the constables reported unto the magistrates these words; and they were struck with fear, when they heard that they were, Romans;
Слуги передали ці слова керівникам [міста]. Почувши, що [Павло та Сила] – римляни, ті перелякалися.
39 and came, and besought them, and, leading them out, went on to request them to depart from the city.
Вони прийшли та вибачилися перед ними, вивели їх із [в’язниці] та благали, щоб вони залишили місто.
40 And so, coming forth from the prison, they went unto Lydia, and, seeing the brethren, they comforted them, and went forth.
Вийшовши з в’язниці, Павло та Сила попрямували до [дому] Лідії, де зустріли братів та підбадьорили їх. Після цього вони пішли далі.
