Job 6
1 Then Job answered and said:
А Йов відповів та й сказав:
2 Oh that my vexation were but weighed, and my calamity laid in the balances altogether!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 For now it would be heavier than the sand of the seas; therefore are my words broken.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 For the arrows of the Almighty are within me, the poison whereof my spirit drinketh up; the terrors of God do set themselves in array against me.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Doth the wild ass bray when he hath grass? or loweth the ox over his fodder?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Can that which hath no savour be eaten without salt? or is there any taste in the juice of mallows?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 My soul refuseth to touch them; they are as the sickness of my flesh.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 Oh that I might have my request, and that God would grant me the thing that I long for!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 Even that it would please God to crush me; that He would let loose His hand, and cut me off!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Then should I yet have comfort; yea, I would exult in pain, though He spare not; for I have not denied the words of the Holy One.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 What is my strength, that I should wait? and what is mine end, that I should be patient?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Is my strength the strength of stones? or is my flesh of brass?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Is it that I have no help in me, and that sound wisdom is driven quite from me?
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 To him that is ready to faint kindness is due from his friend, even to him that forsaketh the fear of the Almighty.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 My brethren have dealt deceitfully as a brook, as the channel of brooks that overflow,
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Which are black by reason of the ice, and wherein the snow hideth itself;
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 What time they wax warm, they vanish, when it is hot, they are consumed out of their place.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 The paths of their way do wind, they go up into the waste, and are lost.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 The caravans of Tema looked, the companies of Sheba waited for them —
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 They were ashamed because they had hoped; they came thither, and were confounded.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 For now ye are become His; ye see a terror, and are afraid.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Did I say: 'Give unto me'? or: 'Offer a present for me of your substance'?
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 or: 'Deliver me from the adversary's hand'? or: 'Redeem me from the hand of the oppressors'?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Teach me, and I will hold my peace; and cause me to understand wherein I have erred.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 How forcible are words of uprightness! But what doth your arguing argue?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Do ye hold words to be an argument, but the speeches of one that is desperate to be wind?
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Yea, ye would cast lots upon the fatherless, and dig a pit for your friend.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Now therefore be pleased to look upon me; for surely I shall not lie to your face.
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Return, I pray you, let there be no injustice; yea, return again, my cause is righteous.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Is there injustice on my tongue? Cannot my taste discern crafty devices?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
