Acts 25

1 Now when Festus was come into the province, after three days, he went up to Jerusalem from Caesarea.

Прибувши ж Фест у ту країну, по трох днях пійшов у Єрусалим з Кесариї.

2 And the chief priests, and principal men of the Jews, went unto him against Paul: and they besought him,

І явились перед ним архиєреї та значні з Жидів проти Павла, й благали його,

3 Requesting favour against him, that he would command him to be brought to Jerusalem, laying wait to kill him in the way.

просячи ласку в него, щоб післав його в Єрусалим, змовившись, щоб його вбити на дорозї.

4 But Festus answered: That Paul was kept in Caesarea, and that he himself would very shortly depart thither.

Фест же відказав, що Павла стережуть у Кесариї, і що він сам незабаром має пійти (туди).

5 Let them, therefore, saith he, among you that are able, go down with me, and accuse him, if there be any crime in the man.

Которі ж з між вас, каже, згідні в сьому, нехай ідуть зо мною, і коли що є в сьому чоловікові, нехай винують його.

6 And having tarried among them no more than eight or ten days, he went down to Caesarea, and the next day he sat in the judgment seat; and commanded Paul to be brought.

І, пробувши у них більш десяти днів, прибув у Кесарию; назавтра ж сівши на судищі, звелїв привести Павла.

7 Who being brought, the Jews stood about him, who were come down from Jerusalem, objecting many and grievous causes, which they could not prove;

Як же прийшов він, обступили (його) Жиди, що прийшли з Єрусалиму, приносячи на Павла многі і тяжкі вини, котрих не змогли довести.

8 Paul making answer for himself: Neither against the law of the Jews, nor against the temple, nor against Caesar, have I offended in any thing.

А він відказав, що нї проти закону Жидівського, нї проти церкви, нї проти кесаря нічого не провинив.

9 But Festus, willing to shew the Jews a pleasure, answering Paul, said: Wilt thou go up to Jerusalem, and there be judged of these things before me?

Фест же, хотівши Жидам угодити, озвавшись, каже Павлові: Хочеш іти в Єрусалим, і там судитись передо мною в сьому?

10 Then Paul said: I stand at Caesar’s judgment seat, where I ought to be judged. To the Jews I have done no injury, as thou very well knowest.

Рече ж Павел: Я стою перед судищем кесаревим; там маю суд приймати. Жидів нічим не скривдив я, як і ти добре знаєш.

11 For if I have injured them, or have committed any thing worthy of death, I refuse not to die. But if there be none of these things whereof they accuse me, no man may deliver me to them: I appeal to Caesar.

Коли я не прав і зробив що достойне смерти, не відмовляюсь і вмерти; коли ж нема в менї нїчого, чим мене сї винують, нїхто не може мене їм видати. Покликуюсь до кесаря.

12 Then Festus having conferred with the council, answered: Hast thou appealed to Caesar? To Caesar shalt thou go.

Тодї Фест, поговоривши з радою, відказав: Ти покликуєш ся до кесаря, до кесаря й пійдеш.

13 And after some days, king Agrippa and Bernice came down to Caesarea to salute Festus.

Як же минуло днїв кілька, Агриппа цар та Верникия прибули в Кесарию витати Феста.

14 And as they tarried there many days, Festus told the king of Paul, saying: A certain man was left prisoner by Felix.

А як пробули тут многі днї, предложив Фест цареві Павлову справу, говорячи: Є (тут) один чоловік, оставлений вязнем од Феликса;

15 About whom, when I was at Jerusalem, the chief priests, and the ancients of the Jews, came unto me, desiring condemnation against him.

про него, як прибув я в Єрусалим, обявили архнєреї та старші Жидівські, доповняючись суду на него.

16 To whom I answered: It is not the custom of the Romans to condemn any man, before that he who is accused have his accusers present, and have liberty to make his answer, to clear himself of the things laid to his charge.

Відказав я їм, що се не Римський звичай, видавати кого на смерть перш, ніж обвинувачений мати ме винувателїв перед лицем, і дасть ся йому місце оборони від вини.

17 When therefore they were come hither, without any delay, on the day following, sitting in the judgment seat, I commanded the man to be brought.

Як же зійшлись вони сюди, я, не роблячи жадної проволоки, сївши другого дня на судищі, звелїв привести чоловіка.

18 Against whom, when the accusers stood up, they brought no accusation of things which I thought ill of:

Обступивши його винувателї, нїякої вини не принесли, про які я думав,

19 But had certain questions of their own superstition against him, and of one Jesus deceased, whom Paul affirmed to be alive.

були ж між ними деякі змагання про марновірство їх та про якогось Ісуса, що вмер, про котрого казав Павел, що Він живий.

20 I therefore being in a doubt of this manner of question, asked him whether he would go to Jerusalem, and there be judged of these things.

Я ж, сумніваючись про се змаганнє, сказав: коли хоче, нехай іде в Єрусалим і там судить ся про се.

21 But Paul appealing to be reserved unto the hearing of Augustus, I commanded him to be kept, till I might send him to Caesar.

Як же Павел покликнув ся, щоб його задержано до розсуду Августа, звелїв я держати його, доки одішлю до кесаря.

22 And Agrippa said to Festus: I would also hear the man, myself. Tomorrow, said he, thou shalt hear him.

Агриппа ж каже до Феста: Хотїв би й я чоловіка сього послухати. Він же: Завтра, каже, чути меш його.

23 And on the next day, when Agrippa and Bernice were come with great pomp, and had entered into the hall of audience, with the tribunes, and principal men of the city, at Festus’ commandment, Paul was brought forth.

Назавтра ж, як прийшов Агриппа та Верникия з великою пихою та ввійшли в судову палату з тисячниками та городськими переднїми мужами, звелїв Фест привести Павла.

24 And Festus saith: King Agrippa, and all ye men who are here present with us, you see this man, about whom all the multitude of the Jews dealt with me at Jerusalem, requesting and crying out that he ought not to live any longer.

І каже Фест: Агриппо царю і всї мужі, що сидите з нами, гляньте на сього, про котрого все множество Жидів озвалось до мене в Єрусалимі, гукаючи, що не треба йому жити більш.

25 Yet have I found nothing that he hath committed worthy of death. But forasmuch as he himself hath appealed to Augustus, I have determined to send him.

Я ж, зрозумівши, що нїчого достойного смерти він не зробив, а як і (сам) він покликнув ся до Августа, то й присудив я післати його.

26 Of whom I have nothing certain to write to my lord. For which cause I have brought him forth before you, and especially before thee, O king Agrippa, that examination being made, I may have what to write.

Про него ж нїчого докладного писати панові не маю. Тим привів його перед вас, а особливо перед тебе, царю Агриппо, щоб зробивши розпит, мав що написати.

27 For it seemeth to me unreasonable to send a prisoner, and not to signify the things laid to his charge.

Нерозсудливо бо мені здаєть ся післати вязника, а яка вина на нему, не означити.