Acts 20
1 And after the tumult was ceased, Paul calling to him the disciples, and exhorting them, took his leave, and set forward to go into Macedonia.
А, як утихомирилась буча, покликав Павел учеників і попрощавшись, вийшов у дорогу до Македониї.
2 And when he had gone over those parts, and had exhorted them with many words, he came into Greece;
Пройшовши ж ті сторони і напімнувши їх многими словами, прийшов у Грецію.
3 Where, when he had spent three months, the Jews laid wait for him, as he was about to sail into Syria; so he took a resolution to return through Macedonia.
Поживши ж (там) три місяці, як засіли на него Жиди, коли хотів був плисти в Сирию, надумавсь вернутись через Македонию.
4 And there accompanied him Sopater the son of Pyrrhus, of Berea; and of the Thessalonians, Aristarchus, and Secundus, and Gaius of Derbe, and Timothy; and of Asia, Tychicus and Trophimus.
Товаришували йому до Азиї Сосипатр Вериєць і Солуняне Аристарх та Секунд, та Гай Дервянин, та Тимотей, і Азияне Тихик та Трофим.
5 These going before, stayed for us at Troas.
Сї, пійшовши попереду, підождали нас у Троядї.
6 But we sailed from Philippi after the days of the Azymes, and came to them to Troas in five days, where we abode seven days.
Ми ж поплили після опрісночних днїв із Филип, та й прибули до них за пять днів у Трояду, де пробули сім день.
7 And on the first day of the week, when we were assembled to break bread, Paul discoursed with them, being to depart on the morrow: and he continued his speech until midnight.
Первого ж дня в тижнї, як зібрались ученики на ломаннє хлїба, проповідував їм Павел, хотячи вийти назавтра, і продовжив слово до півночи.
8 And there were a great number of lamps in the upper chamber where we were assembled.
Було ж сьвітла много в гірницї, де ми зібрали ся.
9 And a certain young man named Eutychus, sitting on the window, being oppressed with a deep sleep, (as Paul was long preaching, ) by occasion of his sleep fell from the third loft down, and was taken up dead.
Сидїв же один молодець, на ймя Євтих, на вікнї, та й обняв його твердий сон; і, як Павед промовляв много, похилрзпшсь зі сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого.
10 To whom, when Paul had gone down, he laid himself upon him, and embracing him, said: Be not troubled, for his soul is in him.
Зійшовши ж Павел у низ, припав до него, й обнявши рече: Не трівожтесь, душа бо його в йому.
11 Then going up, and breaking bread and tasting, and having talked a long time to them, until daylight, so he departed.
Зійшовши ж угору, переломив хліб, і попоївши, бесідував богато аж до зорі, та й пійшов.
12 And they brought the youth alive, and were not a little comforted.
Привели ж хлопця живого і втішились немало.
13 But we, going aboard the ship, sailed to Assos, being there to take in Paul; for so he had appointed, himself purposing to travel by land.
Ми ж, прийшовши до корабля, поплили в Асон, хотівши звідтіля взяти Павла, так бо звелів, хотівши сам ійти пішки.
14 And when he had met with us at Assos, we took him in, and came to Mitylene.
Як же зійшов ся з нами в Асонї, узявши його, прибули ми в Митилену.
15 And sailing thence, the day following we came over against Chios; and the next day we arrived at Samos; and the day following we came to Miletus.
А відпливши звідтіля, причалили ми другого дня проти Хиоса, на другий же день поплили в Самос, та, побувши в Трогилиї, другого дня прийшли в Милет.
16 For Paul had determined to sail by Ephesus, lest he should be stayed any time in Asia. For he hasted, if it were possible for him, to keep the day of Pentecost at Jerusalem.
Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азиї, а поспішав, коли можна, щоб йому бути в день пятидесятницї в Єрусалимі.
17 And sending from Miletus to Ephesus, he called the ancients of the church.
З Милета ж, піславши в Єфес, прикликав старших церковних.
18 And when they were come to him, and were together, he said to them: You know from the first day that I came into Asia, in what manner I have been with you, for all the time,
Як же прийшли до него, рече їм: Ви знаєте з первого дня, як прийшов я в Азию, яким робом пробував я з вами всякого часу,
19 Serving the Lord with all humility, and with tears, and temptations which befell me by the conspiracies of the Jews;
служачи Господові з усякою покорою і многими слїзми і спокусами, які прилучали ся мені од Жидівського чигання,
20 How I have kept back nothing that was profitable to you, but have preached it to you, and taught you publicly, and from house to house,
і що я ні від чого корисного не вхиляв ся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам,
21 Testifying both to Jews and Gentiles penance towards God, and faith in our Lord Jesus Christ.
сьвідкуючи й Жидам і Єленянам покаяннє перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.
22 And now, behold, being bound in the spirit, I go to Jerusalem: not knowing the things which shall befall me there:
І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся мені.
23 Save that the Holy Ghost in every city witnesseth to me, saying: That bands and afflictions wait for me at Jerusalem.
Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть.
24 But I fear none of these things, neither do I count my life more precious than myself, so that I may consummate my course and the ministry of the word which I received from the Lord Jesus, to testify the gospel of the grace of God.
Та ні про що я не дбаю, й не дорога мені душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати евангелию благодати Божої.
25 And now behold, I know that all you, among whom I have gone preaching the kingdom of God, shall see my face no more.
І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всї, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже.
26 Wherefore I take you to witness this day, that I am clear from the blood of all men;
Тим я сьвідкую вам сьогодні, що чистий я від крові всіх.
27 For I have not spared to declare unto you all the counsel of God.
Бо я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу.
28 Take heed to yourselves, and to the whole flock, wherein the Holy Ghost hath placed you bishops, to rule the church of God, which he hath purchased with his own blood.
Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю.
29 I know that, after my departure, ravening wolves will enter in among you, not sparing the flock.
Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада.
30 And of your own selves shall arise men speaking perverse things, to draw away disciples after them.
І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.
31 Therefore watch, keeping in memory, that for three years I ceased not, with tears to admonish every one of you night and day.
Тим пильнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слїзми напоминати кожного.
32 And now I commend you to God, and to the word of his grace, who is able to build up, and to give an inheritance among all the sanctified.
А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам наслїддє між усїма осьвяченими.
33 I have not coveted any man’s silver, gold, or apparel, as
Срібла або золота або одежі, - нічого не жадав я.
34 You yourselves know: for such things as were needful for me and them that are with me, these hands have furnished.
Сами ж знаєте, що потребинам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оці руки мої.
35 I have shewed you all things, how that so labouring you ought to support the weak, and to remember the word of the Lord Jesus, how he said: It is a more blessed thing to give, rather than to receive.
У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щасте давати, ніж приймати.
36 And when he had said these things, kneeling down, he prayed with them all.
І се промовивши, упав на колїна свої, і моливсь із усїма ними.
37 And there was much weeping among them all; and falling on the neck of Paul, they kissed him,
Доволї ж було плачу у всіх, і, впавши на шию Павлові, цілували його,
38 Being grieved most of all for the word which he had said, that they should see his face no more. And they brought him on his way to the ship.
смуткуючи найбільш про те слово, що промовив, що більш не мають лиця його видїти. І провели його до корабля.
