Job 11
1 And Zophar the Naamathite answered and said,
І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав:
2 Should not the multitude of words be answered? and should a man of much talk be justified?
„Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде?
3 Should thy fictions make men hold their peace? and shouldest thou mock, and no one make [thee] ashamed?
Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе?
4 For thou sayest, My doctrine is pure, and I am clean in thine eyes.
Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“
5 But oh that God would speak, and open his lips against thee;
О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,
6 And that he would shew thee the secrets of wisdom, how that they are the double of what is realised; and know that God passeth by [much] of thine iniquity!
і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!
7 Canst thou by searching find out God? canst thou find out the Almighty to perfection?
Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?
8 [It is as] the heights of heaven; what wilt thou do? deeper than Sheol; what canst thou know? (Sheol h7585)
Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шео́л, — як пізна́єш її? (Sheol h7585)
9 The measure thereof is longer than the earth, and broader than the sea.
її міра — довша за землю, і ширша за море вона!
10 If he pass by, and shut up, and call to judgment, who can hinder him?
Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?
11 For he knoweth vain men, and seeth wickedness when [man] doth not consider it;
Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?
12 Yet a senseless man will make bold, though man be born [like] the foal of a wild ass.
Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́!
13 If thou prepare thy heart and stretch out thy hands toward him,
Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —
14 If thou put far away the iniquity which is in thy hand, and let not wrong dwell in thy tents;
якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, —
15 Surely then shalt thou lift up thy face without spot, and thou shalt be stedfast and shalt not fear:
тож тоді ти піді́ймеш обличчя невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись!
16 For thou shalt forget misery; as waters that are passed away shalt thou remember it;
Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.
17 And life shall arise brighter than noonday; though thou be enshrouded in darkness, thou shalt be as the morning,
Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.
18 And thou shalt have confidence, because there shall be hope; and having searched about [thee], thou shalt take rest in safety.
І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —
19 Yea, thou shalt lie down, and none shall make thee afraid; and many shall seek thy favour.
і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.
20 But the eyes of the wicked shall fail, and [all] refuge shall vanish from them, and their hope [shall be] the breathing out of life.
А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“
